Неділя
04.12.2016, 23:20
ОСВІТА УКРАЇНИ
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная Лені Ріфеншталь - Форум Регистрация Вход
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Кінематограф очима молоді » Фільми для інтелектуального і морального розвитку » Лені Ріфеншталь (Тінь Третього рейху або ілюзія впливу)
Лені Ріфеншталь
ukrosvitaДата: Неділя, 17.01.2010, 14:50 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 168
Репутація: 11
Статус: Offline
"Що хочуть від мене ці журналісти? Якого покаяння? Я засуджую нацизм. Чому мені не вірять? Чому весь час задають одні й ті ж самі питання? Чому мене знову й знову намагаються піддати "денацифікації"? Хіба можна висувати художнику таке обвинувачення – політична безвідповідальність? А як щодо тих, хто знімав у часи Сталіна? Ейзенштейн, Пудовкін... Якщо художник цілком віддається своїй ідеї митця і досягає успіху, він взагалі перестає бути політиком. Потрібно судити його за законами мистецтва".
Лені Ріфеншталь

Вже неодноразово на сторінках нашого журналу ми піднімали тему журналістської нетерпимості й відсутності журналістської етики. Засоби масової інформації як ніхто на світі можуть причепити ярлика, від якого позбавитися вже ніколи не можливо, навіть після смерті носія. Так Лені Ріфеншталь все життя розплачувалася за фільм, замовлений Адольфом Гітлером „Тріумф волі”, який знімала протягом 1934-35 років, її все життя називали популяризатором нацизму і мало не коханкою Гітлера. Більша частина тих, хто в наші часи навішав цих ярликів забув звернутися до історії, проаналізувати факти, адже в цьому і є наша журналістська робота, саме за це нам платять гроші...
...На дворі стояли далекі 30-ті роки. Росія займалася укріпленням нової влади, по всій країні йшли процеси над троцькістами. США впроваджували новий курс Рузвельта, європейські країни в Римі підписали Пакт чотирьох, що фактично створював загальний антирадянський фронт. А в цей час Німеччина, яка після Першої світової війни отримала заборону на створення і розвиток військової потужності закріплювала свої позиції в цій галузі. Гітлеру запропонували головний адміністративно-політичний пост, оточивши його (про всяк випадок) опікунами з традиційних консервативних партій. 30 січня 1933 року президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду). 27 лютого невідомі підпалили будівлю – Рейхстагу. Офіційна версія говорила про те, що у цьому винен голландський комуніст Ван дер Люббе, якого зловили під час боротьби із пожежею. Світ дивився на ці події в Німеччині мовчки, адже прорахована Гітлером тактика щодо звинувачень у всіх акціях комуністів, була його маленьким вкладом у боротьбу із „червоною загрозою” світовій спільноті. Факти доводили, що провокацію вчинили нацисти, але дана версія не озвучувалася, була так би мовити непопулярною. Завдяки так званій комуністичній загрозі Гітлер виступив як захисник нації і її свободи і отримав можливість не лише заткнути роти опонентам і кидати їх без суду і слідства за грати, як прибічників комуністичної партії, але й надати „комуністичній загрозі” загальнодержавний характер, вселяючи громадянам страх і впевненість в тому, що якщо вони не проголосують за нього і його партію через тиждень, то владу обов’язково захоплять комуністи і усіх їх знищать, образ винищувачів людей під страшною назвою „комунізм” на той час дуже чітко представила спільноті уся західна преса. Під страхом національної загрози були заборонені спочатку комуністична, а потім і соціал-демократична партії. Маленькі партії під загрозою переслідувань саморозпустилися. Були ліквідовані профспілки, майно яких передали нацистському робочому фронту. 2 серпня 1934 року помер Президент Гінденбург. За результатами плебісциту, проведеного в середині серпня, президентство було скасовано, а президентські повноваження були передані Гітлеру як «Фюреру и Рейхсканцлеру», буквально спасителю німецького народу. Ці дії отримали схвалення 84,6% електорату. Таким чином Гітлер став також Верховним головнокомандуючим збройними силами, солдати і офіцери віднині присягали лише йому.
Під правлінням Гітлера було різко скорочене, а потім зовсім знищене безробіття. Розгорнулися широкомасштабні акції по гуманітарній допомозі соціально незахищеному населенню. Підтримувалися культурні й спортивні досягнення. Але основу політики гітлерівського режиму складала підготовка до реваншу за програну Першу світову війну. Необхідно знову було показати всьому світу, що Німеччина ніколи не стояла і не буде стояти на колінах, і припинити виплату принизливих репарацій, які розорюють економіку країни. З цією метою реконструювалась промисловість, розгорнулося величезне будівництво, створювалися стратегічні резерви. Чому ж у світі визнають лише японське економічне диво? І так умисне забувають про економічне диво довоєнної Німеччини?
У дусі реваншу велася пропагандистська обробка населення. У цілому, великі успіхи в економіці були досягнуті за рахунок короткочасних займів, які надавали банкіри із вільної країни під назвою США, частина банків старенької Європи, які сподівалися здобути швидке багатство за допомогою молодого амбіційного Гітлера, але з настанням часу розплати, якої вимагали кредитори, Німеччині неминуче загрожував дефолт, у цьому випадку країну могла врятувати лише війна, яка стала в першу чергу економічною необхідністю. Найцікавішим є той факт, що сьогодні у підручниках з історії ви не знайдете інформації про фінансування всіх акцій Гітлера найвідомішими світовими банками, які й досі функціонують, ви не знайдете інформації про те, що уся Європа захоплювалася його промовами і здобутками. Мало хто знає, що відомий всіма журнал „Time” у номері за 2 січня 1939 року назвав Гітлера «Людиною 1938 року». Стаття, присвячена «Людині року» починалась із титулатури Гітлера, яка звучить, за версією журналу, наступним чином: «Führer of the German people, Commander-in-Chief of the German Army, Navy & Air Force, Chancellor of the Third Reich, Herr Hitler». Останнє речення доволі дивної статті, особливо після єврейських погромів, говорило: «Тим, хто слідкував за останніми подіями року, стало очевидним, що Людина 1938 року може зробити рік 1939 незабутнім» (To those who watched the closing events of the year it seemed more than probable that the Man of 1938 may make 1939 a year to be remembered). Так це і сталося. 1939 рік став початком найстрашнішої людської війни.
Мало хто знає, що у 1937 році, фільм, за який Лені Ріфеншталь піддали анафемі Франція визнала найкращим і вручила за нього золоту медаль. А й дійсно, хто знав у ці далекі 30-ті роки, що вийде з цього молодого і перспективного німецького активіста, який проголошував ідеї незалежності і єдності Німеччини?
Тим не менш, засоби масової інформації, за якими стояв і стоїть чималий капітал не звертали увагу на господарів цього світу, які так полюбляли об’єднуватися у таємні товариства і прагнули світової гегемонії, допомагаючи Гітлеру у його так званій боротьбі „проти комунізму”. Для цього завжди існували пішаки, так собі білі ворони, або як сьогодні прийнято говорити „емо”, яких потрібно було поставити на місце і зробити мішенню суспільної травлі. У 1938 році Лені Ріфеншталь, що провела у дорозі не один місяць ступила на землю „демократичних” американців, аби презентувати свій другий фільм, присвячений Олімпійським іграм у Берліні „Олімпія”. Щойно Лені ступила на берег, посипалися запитання: „щ”о ви думаєте про переслідування євреїв? Як ви дивитися на те, що у Німеччині руйнують синагоги? Ви теж антисемітка?”
„Я нічого не знаю, - виправдовувалася Лені Ріфеншталь, - я не чула ні про які погроми, цього не може бути, я вам не вірю!”
ЇЇ бойкотували. Перед готелем, де вона поселилась проходили антифашистські демонстрації під гаслом: "Leni go home!" Діячі кіноіндустрії відмовлялися від зустрічі з нею. Лише Уолт Дісней повечеряв із Лені і подивився її фільм. Правда, потім виявилось, що він просто "не знав, у чому справа". Уся вільна Америка, яка майже повністю складалась з поважних єврейських общин не могла пробачити Ріфеншталь її знайомства із Гітлером, а про „Тріумф волі” й говорити годі.
Був влаштований один-єдиний приватний перегляд „Олімпії". Реакція була схвальною, але для прокату у США „Олімпію” ніхто не купив, адже існувала створена ЗМІ суспільна думка, у якій говорилося про те, що Лені Ріфеншталь – це поборниця Гітлера і всі, хто підтримують із нею дружні стосунки, тим самим схвалюють дії Гітлера.
У Німеччину Ріфеншталь повернулась з повним фіаско. В Америку вона їхала як режисер – представляти свою картину, а її зустріли як прислужницю фашистської ідеології. Так буде ще не раз...
Пройде чимало років і Лені Ріфеншталь знову постане як зрадниця і нацистка в очах світу, світу, який дозволив у себе під носом сформувати найбільшу і найпотужнішу армію, профінансувати її створення, а потім, оголосивши „дивну війну” споглядати, як союзну Польщу винищують німецькі танки, сподіваючись, що вони скоро повернуть на Москву і поставлять на коліна ненависну комуністичну країну. Гітлер перехитрив усіх, не лише Європу, але й Сталіна, погодившись підписати пакт Молотова-Рібентропа...
Володіючи військовими перевагами в силах і засобах (86 французьким і 4 англійським дивізіям на західному фронті 3 вересня 1939 протистояли 23 німецькі дивізії), вони обмежилися лише невеличкими пересуваннями. Наступ 4-й французької армії на початку вересня у районі Саар-брюкена закінчилось 12 вересня вклиненням на 8-18 км у бік «лінії Зігфрида». 3 жовтня французьке командування відвело свої війська на «лінію Мажино». Пасивність Франції і Англії дозволила Німеччині швидко розгромити Польщу. Після розгрому Польщі на західному фронті продовжувалося затишшя, яке дозволило фашистам зосередити війська і у травні 1940 нанести поразку англо-французькій коаліції. Окупація Парижа, постійне бомбардування Лондона – це була розплата за нерішучість і липову війну. Починаючи війну Гітлер сумнівався в успіху своєї ідеї про світову експансію, незважаючи на запевнення деяких фінансистів у тому, що йому дадуть шанс розпочати і допоможуть здолати новостворений СРСР. Гітлер, чудово розуміючи, що воювати одразу на всіх фронтах важко, перед тим таємно поділив світ із Сталіним. Дорога була вільна: Захід сподівався на знищення СРСР, а СРСР на Гітлера, як гаранта становлення нового капіталістичного порядку. І всі просто дивилися „Тріумф волі” і художній марш нацистської Німеччини, який насправді вже марширував не на екрані, а по Польщі, тобто у центрі Європи.
„Тріумф волі” пережив чимало кінематографічних шедеврів і досі входить до числа фільмів, за допомогою яких вчені вивчають феномен явища „нацизм” й історію його створення. Запозичені елементи з фільму Ріфеншталь «Тріумф волі» можна побачити в сучасному світовому кінематографі, і не лише документальному. Відомий історик Філіп Гевін вважає, що «Спадок „Тріумфу волі“ живе в наші дні, адже ілюзія, створена цим фільмом, полягає в тому, що націонал-соціалістична Німеччина була надорганізованою державою, хоча і злою за своєю природою, але дуже досконалою”.
«Тріумф волі» вивчається багатьма сучасними режисерами. Мік Джаггер сказав Лені Ріфеншталь, що бачив запозичення з її фільму у 15 фільмах, у тому числі таких метрів світового кіно, як Пітера Джексона, Джорджа Лукаса і Рідлі Скотта. Першим фільмом, що використав напрацювання «Тріумфу», був «Великий диктатор» Чарлі Чапліна, який зробив пародію на Гітлера і фашизм. Сцени з фільму часто повторювалися у більш пізніх фільмах, найбільш відомим сьогодні є «Зіркові війни. Епізод IV. Нова надія» Слід також назвати «Громадянина Кейна», «Заводний помаранч», «Гладіатор», «Герой», «Володар перстнів», «Король-лев», «Ричард III», «Червоний світанок», «Спартак» і «Зірковий десант» – це лише маленька частина прикладів, які можна приводити безкінечно довго.
У самому ж „Тріумфі волі” глядачу показують не реальність, а фантасмагорію, яку видають за реальність. У „Тріумфі” немає дикторського тексту, але образ виразніше слова. Промови Гітлера були націлені не на логічне, а на емоційне сприйняття, і фільм звертався не до розуму, але до глибинних інстинктів. Він прославляє відмову від індивідуальності, об’єднання в народ. Люди тут лише деталі величезної так званої „народної” волі: – юнацький профіль – частина шеренги, шеренга – частина маршируючого війська, військо – частина Німеччини. Навіть старовинні будинки і скульптури Нюрнберга стають дійовими особами цієї вистави. Слова при цьому зайві.
Існує легенда, що після „Тріумфу” Ріфеншталь отримала запрошення працювати від Сталіна і Муссоліні. Але це лише чутки...

Прем’єра фільму відбулася у 1936 році у кінотеатрі «УФА-Паласт» у Берліні. Незважаючи на свої не дуже вишукані художні вподобання Гітлер чудово розумів, що фільм, який він задумав для підняття військового духу його народу має робити не заангажований апологет нацизму, а людина зі сторони. Око впало на Ріфеншталь, яка не лише знімалася у його улюблених фільмах, але й робила непогані режисерські спроби. Відмовитися від такої пропозиції Ріфеншталь не могла і не лише через страх, а в першу чергу через захоплення Гітлером усієї нації, мало не всього світу. Зйомки і дія фільму були обмежені часовими рамками проведення щорічного з’їзду Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини у Нюрнбергу. Погодні умови вересня 1934 року дозволили Ріфеншталь реалізувати новаторські кіноефекти. Окрім 25 професійних операторів на зйомках працювали десятки і сотні помічників і адміністраторів. Якщо придивитися, то на одному з величезних флагштоків можна побачити кабіну, що рухається з кінооператором. Один із найбільш пафосних епізодів пов’язаний із церемонією освяти нових прапорів штурмових підрозділів партійним «прапором крові», які тримав у своїх руках ветеран руху. «Прапор крові», який був окроплений кров’ю мучеників Пивного путчу, і символізував спадковість покоління батьків, що програли Першу світову війну, і нагадувало про двадцятирічний шлях Гітлера до вершини політичної і державної влади.
«Тріумф волі» створений як пропаганда нацизму, у ті часи Гітлеру був необхідний такий патріотично-націоналістичний фільм, тому „Тріумф” ніколи не показують по каналам суспільного телебачення. У Німеччині показ цього фільму обмежений. На сьогоднішній день студенти істфаку вивчають цей фільм, як документ Другої світової війни. З точки зору кінематографу, «Тріумф волі» й досі вважається одним із найкращих документальних фільмів за всю історію документального кіно.

З ДОСЬЄ РЕДАКЦІЇ
Про гасла популізму і схожість цих гасел із сьогоденням

Цитати з фільму
«Німеччина – це дім для німців всього світу». (Рудольф Гесс).
/Схоже гасло використовували опозиціонери під час „оксамитових революцій” у Югославії, Грузії, Україні/

«Ми бачимо, що немає відмінностей між класами». (Бальдур фон Ширах)
/Ідеї рівності проголошували і комуністи і демократи усього світу/

«Ми помремо, але за вами — майбутнє, бо ви народ!». (Адольф Гітлер)
/Під час Помаранчевої революції В. Ющенко кричав: „Вас вважають за бидло. Але ви не бидло, ви – народ і скажете своє слово, від якого залежить все!”/

«Попереду нас, навколо нас, позаду нас – кругом Німеччина». (Адольф Гітлер)
/Це схоже на ідеї українізації світу і на проект „Великі українці”, що так само націю звеличує понад усе... Подібне гасло кидав Саакашвілі: „Грузія лише для грузинів”/

«Може і добре володіти владою, основаною на диктатурі, але краще за все завойовувати і не втрачати серця людей». (Пауль Йозеф Геббельс)

„Націонал-соціалізм стане запорукою свободи всього світу!” (Адольф Гітлер)
/”Помаранчева революція стане епідемією свободи по всьому світу”. (Юлія Тимошенко)/

Тим не менш, Лені Ріфеншталь після розгрому фашистської Німеччини відлучили від кіно на 40 років. Вона пережила Нюрнберзький процес, де сиділа на лаві підсудних разом із „метрами” нацизму, винищувачами цілих народів, серед модниць, що носили дамські сумочки із людської шкіри, що „люб’язно” експортували з таборів смерті їх наглядачі... Розплата за кіно була тяжкою, незважаючи на те, що в її діях суд так і не знайшов великого антилюдського злочину. На її слова, що вона не могла в 1934 році знати про те, що це станеться, преса кидала їй в обличчя звинувачення у не прозорливості, у тому, що талант має передчувати, у тому, що вона залишилася у Німеччині, коли Марлен Дитріх вчасно відчула і емігрувала... А як же ж мільйони німців, що так радісно вітали Гітлера? А як же ж золоті медалі і титули „Людина року” напередодні Світової війни? А як же ж мовчання світу, коли винищували євреїв? Коли Польщу віддали як ягня на заклання? Де мораль тут?
А де мораль у тому, що сьогодні героями стали ті, хто зустрічав німецькі війська, каральні підрозділи з хлібом і солю? Де мораль у радісних публікаціях листів українських „героїв” до Гітлера? Де мораль у тому, що українські „герої” воювали на боці фашистської Німеччини? Чи сьогодні світова спільнота воліє про це забути? Тоді навіщо весь цей пафос і розгромні статті проти Лені Ріфеншталь? Чи не було фільмів про знищення В’єтнамських повстанців? Чи не було фільмів про прихід до влади Саакашвілі, що не так давно розстріляв мирних осетин? Хто знає, можливо час розсудить саме так, як це було з Ріфеншталь, а можливо суспільна мораль зміниться і все це буде вже не так страшно і жахливо, бо на зміну прийдуть нові злочини людства...

З ДОСЬЄ РЕДАКЦІЇ
Лені Ріфеншталь народилася у 1902 році. Прожила 101 рік і померла у 2003 році. Була танцівницею, актрисою, режисером, оператором, фотографом. У 1993 році вона дала велике інтерв’ю у фільмі «Сила образів». Фільм отримав премію «Еммі» и спеціальний приз кінокритиків у Японії. У 2001 році президент МОК Хуан Антоніо Самаранч нарешті вручив їй Золоту медаль берлінських Олімпійських ігор 1936 року, хоча цю медаль Лені Ріфеншталь було присуджено ще у 1938 році...
У 2002 році Лені Ріфеншталь відсвяткувала свій столітній ювілей у колі багатьох світових зірок. У цьому ж році вона відвідала Росію. До останнього свого часу Лені Ріфеншталь була із гострим розумом, пам’яттю і фізично сильна.
Чоловік Лені Ріфеншталь був молодший за неї на 40 років і прожив із нею до її останнього дня.
Через світову травлю, Лені Ріфеншталь у 1955 році припиняє займатися кіно і починає фотографувати. У 52 роки вона вперше їде у Африку. ЇЇ африканські знімки стали світовими шедеврами і були опубліковані у найпрестижніших ЗМІ: «Штерн», «Санді Таймс», «Парі Матч», «Європеєць», «Ньюсвік», «Сан». У 60 років, а потім і в 75 вона з фотоапаратом не один раз пересікає нубійську пустелю, фотографуючи життя нубійських племен, серед яких прожила одна 8 місяців. У 1973 році з друку вийшов її фотоальбом «Нубійці – люди, що прийшли з іншої зірки», а у 1976 році наступний фотоальбом «Нубійці з племені Кау». У 2005 році найкращі фото з цих двох альбомів зібрали у товсту книгу “Африка”. ЇЇ альбоми зустріли у штики. Особливо мадам Сюзанн Зонтаг (відомий американський культуролог, письменниця і головний критик Лені Ріфеншталь), вона звинуватила Ріфеншталь у пропаганді нацизму. Адже вбачала у такого роду оголених натурах, як нубійці асоціацію із нацистською ідеологію здорового тіла. Майже у всіх впливових ЗМІ Зонтаг розмістила свою статтю, і покотився новий ком багна на вже немолоду Ріфеншталь. Доводити було щось марно, єдина її фраза була про те, що здорове тіло не злочин, і воно по-справжньому надихає на мистецтво, на відміну від юродства... Тим не менш, її фільм про нубійські племена так і не вийшов на екрани...
Саме Лені Ріфеншталь відкрила нубійські племена центрального Судану для широкої публіки у всьому світі, після її фоторепортажів їхнім життям зацікавилися не лише журналісти, але й антропологи і історики.
У 71 рік Ріфеншталь вперше здійснює занурення з аквалангом і камерою для підводної зйомки. За останні три десятиліття свого життя вона здійснює більше двох тисяч занурень під воду. Результатом її роботи стали фотоальбоми «Коралові сади» і «Чудо під водою», а також документальний фільм «Підводні враження».
У 1975 році її фотоальбоми були оголошені «найкращою роботою у галузі фотографії».
У1986 році вийшла її книга мемуарів, яка була видана у 13 країнах, а в Америці, яка так нещадно її критикувала, ця книга стала бестселером.

Костилєва Наталія (Журнал "Стіна" №7 (2008))
 
Форум » Кінематограф очима молоді » Фільми для інтелектуального і морального розвитку » Лені Ріфеншталь (Тінь Третього рейху або ілюзія впливу)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляється системою uCoz