Кожен повинен щось залишити після себе. Сина або книжку, картину чи побудований дім. Чи хоча б збудовану стіну з каміння. Чи сад, що посадив своїми руками. Щось, чого за життя торкалися пальці, у чому після смерті знайде пристанок душа. Люди будуть дивитися на посаджене дерево чи квітку, і в цю хвилину ти будеш живий...

Рей Бредбері

Проблема досяжності вищої освіти не нова і піднімалася нами і раніше, однак останнім часом в Україні вона все більше притягує увагу дослідників і просто пересічних громадян. Вочевидь, що високий рівень освіти населення, з одного боку, підвищує економічний потенціал всього суспільства, з іншого – підвищує добробут людей, їх соціальний статус, сприяє подоланню нерівності. Однак як фактор соціальної мобільності освіта може виступати лише в тому випадку, якщо діти із малозабезпечених сімей і діти позбавлені батьківського піклування будуть мати можливість отримати освіту і початкову допомогу держави, що дбає про своє майбутнє, а не ділить коровай, не турбуючись про наслідки.

Сьогоднішня статистика говорить про те, що за останні 10 років чисельність студентів в Україні постійно зростає, що сприяє досяжності вищої освіти. Однак цей приріст в своїй більшості є результатом інвестицій в освітню сферу не стільки держави, скільки самого населення: кількість студентів, що навчаються за платню, весь час зростає, і в 2006 році більша половина студентів самі оплачують своє навчання. Є очевидним, що платність освіти підвищує її доступність для забезпечених громадян, але знижує її – для бідних сімей і дітей-сиріт, адже навчальний заклад надає перевагу контрактникам – гроші... Безперечно, окрім доходів, багато інших факторів впливає на можливість отримати освіту – місце проживання, успішність, рівень шкільної підготовки, освіта батьків, зв’язки тощо.

Всі ці проблеми безумовно дуже важливі з точки зору державних мужів, але вони здаються незрозумілими і дріб’язковими для тих, хто є головною одиницею цього нескінченого процесу – учня-абітурієнта.

Хто реформує освіту? Хто придумує правила і для кого? Чи для дітей, аби полегшити їм навчання і майбутній вибір? НІ! Директиви зверху продовжуються, змінилися кольори, рік, держава, а система залишилася та сама, тільки більш хаотична і неорганізована. Але справа не в цьому, журнал „СТЕНА” пропонує Вам, шановний читачу, Вам, шановний робітник освіти і державний муж подивитися очима дітей на всі ці проблеми і спробувати зробити щось для їхнього майбутнього.

Ми дякуємо за підтримку у всеукраїнському конкурсі серед старшокласників „Абітурієнт, або яким я бачу свій навчальний заклад” товариству „Знання” України в особі Тетяни Вікторівни ВОЛОШИНОЇ, благодійному фонду „Приятелі дітей”, Компанії НМК трейд, кінотеатрам „Лейпциг”, „Флоренція”, „Ленінград” і „Росія”, Українській аудіо книзі.