Якщо запастися терпінням і виявити старання, то посіяні насіння знання неодмінно дадуть добрі сходи. Навчання корінь гіркий, так плід солодкий.
Леонардо да Вінчі
З першого дня свого існування журнал „СТІНА” у кожному номері піднімав тему якості української освіти і шляхів подолання штампування псевдоспеціалістів, яких як конвеєр випускають на ринок праці так звані „найкращі університети України”. Мало не щодня ми піднімали це питання на зустрічах із школярами та їх батьками, адже саме від них залежить припиниться штампування чи ні, чи стануть їх діти у майбутньому справжніми науковцями, юристами, економістами, істориками тощо, чи, заплативши гроші просидять штані і вийдуть у білий світ невігласами. Коли весь світ платить гроші за якість, Україна і надалі платить за те, аби отримати папірець і не перенапружуватися!
І ось нарешті наш журнал знайшов однодумця в особі Міністра освіти і науки України Івана Вакарчука, який намагається подолати супротив тих, кому на руку така ситуація в Україні, кому байдуже до того, хто завтра буде будувати дороги і будинки, хто буде вчити дітей і лікувати українців, хто, нарешті, прийде до влади і буде турбуватися про добробут країни, писати книги, створювати музику, кіно... Як не буває диму без вогню, так і не буває країни без культури і освіти, цивілізація без цих компонентів занепадає, а історія повертає назад... Головне не сидіти, а шукати шляхи виходу з цієї кризи, шукати однодумців, об’єднуватися, вести діалог, нарешті, кричати на весь світ і ситуація зміниться, і ми достукаємося до тих, від кого залежить наше майбутнє. І приємно усвідомлювати, що ти у цій боротьбі не один, і нехай все йде не так швидко, як хотілося і дуже багато перепон, але вода й камінь точить, так і ми, нашою спільною працею сточимо камінь байдужості і вічного прагнення наживи...
Міністр освіти і науки Іван Вакарчук запропонував започаткувати широку розмову про стан і якість системи оцінювання знань українських студентів, зокрема запровадити зворотній зв’язок через моніторингові соціологічні опитування "Викладач очима студентів". Дана ініціатива дуже корисна, адже є чимало ситуацій, коли через недбалість викладачів студенти просто недоотримують знань, лекцій, а сесія проходить на халяву, через те, що самому викладачу байдуже до свого предмета. Так, спілкуючись із студентами деяких навчальних закладів часто ми чуємо розмови про те, що деякі викладачі взагалі не приходять на лекції, а на сесії усім ставлять „зарах”. Добре це чи погано, вирішувати Вам, шановний наш читач. Іван Вакарчук вважає, що оцінювання рівня знань студентів — процес складний і багатовимірний. Наприклад, якщо в екзаменаційній відомості усім студентам виставлена оцінка "5", то маємо яскраве свідчення того, що такий лекційний чи семінарський курс є "ненасиченим", не університетського рівня, а такий собі пізнавальний курс, що дає лише неглибокі знання — навіть не знання, а відомості "газетного" характеру, і його осилить без особливої підготовки будь-хто з пішоходів на вулиці, і або викладач фактично не читає лекції і мусить бути "добрим" до всіх, або він є вразливим до додаткових мотивацій ззовні і надмірно позитивно оцінює студентів, або все це разом. Очевидно, що такий курс потрібно зняти зовсім або оцінювати знання студентів позначкою "так — ні", тобто заліком, а не іспитом. А це в рамках процесу автономізації тепер належить до компетенції вищих навчальних закладів. Міністр також проаналізував українську наближеність до принципів Болонської декларації в частині оцінювання рівня знань студентів. Ці результати подані в таблиці "Кількість студентів денної форми навчання та відсоток стипендіатів за результатами зимової сесії 2008/2009 н. р. у вищих навчальних закладах ІІІ–IV рівнів акредитації, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України". На думку міністра, кожний керівник вищого навчального закладу може провести додатковий докладний кількісний аналіз результатів екзаменаційної сесії у своєму університеті, виявити їх локальну візерункову структуру і переконатися, що в Природі все впорядковано "мірою, числом і вагою".
Але усі ці нововведення не просто заважають деяким представникам сучасної „освіти”, вони намагаються чинити супротив через оплачені статті у засобах масової інформації. Для прикладу наведемо повідомлення, опубліковане у ряді ЗМІ про те, що 20 лютого під час засідання Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України «представники провідних юридичних вищих навчальних закладів країни виступили проти тестування абітурієнтів». «Представники» стурбовані тим, що «минулого року склалася така ситуація, коли вищі навчальні заклади отримали в якості першокурсників «кота в мішку», оскільки самі навчальні заклади не брали участь у відборі».
Маємо зазначити, що українському суспільству добре відомо про те, які «мішки» отримували представники окремих вищих навчальних закладів (у першу чергу юридичного профілю) під час вступної кампанії. Про це свідчать як результати соціологічних досліджень, так і факти розслідування багатьох кримінальних справ. Лише після запровадження у 2008 р. зовнішнього оцінювання для всіх абітурієнтів у нашій країні розпочала простежуватися тенденція до зменшення хабарництва під час вступної кампанії, забезпечення рівного доступу до вищої освіти. Зрозуміло, що подальше вдосконалення системи зовнішнього оцінювання ускладнюватиме життя хабарникам. І вони не збираються з цим миритися, про що свідчить поява подібного рішення. Стосовно «якості першокурсників», то за даними університетів, отриманими Українським центром оцінювання якості освіти, цьогорічні результати зимової екзаменаційної сесії є набагато кращими порівняно з 2006-2007 навчальним роком. Нагадаємо, що тоді масового зарахування за результатами зовнішнього оцінювання не було. Цинічною, з нашої точки зору, є заява учасників цього зібрання про те, що запровадження зовнішнього оцінювання - «порушення конституційних, громадянських прав». Вони зазначають, що «відповідно до статті 902 Цивільного кодексу, кожен має право на отримання оплачених ним послуг, у тому числі освітніх. А, отже, оплативши своє навчання самостійно, має право вступити і вчитися на першому курсі хоч десять років. Це його право, яке не може відібрати жоден адміністративний циркуляр. До речі, це стосується не тільки юристів, але і вищої освіти в цілому». Стверджуючи так, «представники провідних юридичних вищих навчальних закладів» очевидно забули, що студенти, які навчаються за контрактом, отримують такий же диплом державного зразка, як і ті, що здобувають освіту за бюджетні кошти. Видаючи диплом, держава бере на себе відповідальність за якість підготовки спеціалістів. То ж, очевидно, вона і має визначати певні умови, за якими здійснюється як прийом на навчання, так і сам навчальний процес. Зрозуміла зацікавленість «представників» у тому, щоб «хоч десять років вчити на першому курсі» студентів-контрактників. Але чи варто видавати державні дипломи про отриману освіту тим, хто за десять років не може оволодіти програмою першого курсу? І чи може вищий навчальний заклад, у якому впродовж десяти років не здатні навчити першокурсника, мати статус академії, університету чи інституту? Але квінтесенція рішення «представників провідних юридичних вищих навчальних закладів» полягає у заклику повернутися до проведення співбесід із абітурієнтами під час вступної кампанії. На їхню думку, «це дозволить заощадити державні кошти, які сьогодні витрачаються на організацію іспитів». Сутність і справжнє призначення таких співбесід добре знає українське суспільство. Це не що інше, як легітитмізована форма відсіву абітурієнтів за раніше визначеними списками, сформованими на основі отриманих хабарів, телефонного права, кумівства, родинних і дружніх зв’язків. То ж ми переконані, що повернення до пріснопам’ятних «співбесід» дозволить заощадити не державні кошти, а наповнити гаманці ділків від освіти. Упевнені, що українському суспільству варто знати й те, що, за нашими даними, засідання «Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ» відбулося без участі представників ряду університетів, які давно суспільством й академічною спільнотою визнані провідними в підготовці спеціалістів юридичного профілю. Зокрема, йдеться про Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Харківську національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого, Львівський національний університет ім. Івана Франка та інші. Однак нам не вдалося знайти будь-яких ознак легітимного існування «Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ», про яку йдеться вище. У доступних джерелах немає інформації про її юридичну та електронну адреси, контактні телефони, персональний склад. Таким чином, громадяни України в черговий раз зустрілися зі спробою представників окремих вищих навчальних закладів зберегти систему хабарництва під час вступної кампанії, порушити конституційні права громадян на рівний доступ до вищої освіти. Про це має знати українське суспільство. І наостанок. Незважаючи на усі ці проблеми нас безсумнівно радує той факт, що у школах майже зникло нагнітання щодо неможливості малозабезпеченим дітям отримати вищу освіту: вчись і у тебе все вийде, навіть там, де ще вчора говорили про те, що лише гроші і зв’язки вирішать твоє майбутнє. Ніхто не знає про те, що буде завтра, але сьогодні у всіх школярів, незважаючи на статус і інші соціальні градації є рівна можливість зробити своє майбутнє достойним. І слава Богу, що тепер аби отримати вищу освіту потрібні не лише гроші батьків, але й невеличкі старання і знання. Матеріал написаний на основі власних спостережень журналістів журналу „СТІНА” та досліджень Українського Центру оцінювання якості освіти.
Костилєва Наталія
журнал "Стіна" №2-3 (2009) |
Главная 
