Микола Павлович Ковальський народився 19 березня 1929 р. в Острозі, в інтелігентній сім’ї вчительки Лідії Олександрівни (1895-1983) та юриста Павла Миколайовича (1887-1965) Ковальських. Певний час сім’я проживала в с. Верхові, неподалік Острога, де вчителювали його батьки. Згодом родина Ковальських переїхала до старовинного західноукраїнського містечка Острога, з яким пов’язав свою долю майбутній вчений.
Першочергове значення у визначенні майбутньої професії відіграли як батьки Миколи Ковальського, так і вчителі Острозької середньої школи №1 – Тетяна Папашика, Анастасія Марусина та інші, яким згодом він присвятив цілий цикл нарисів в острозькій періодиці. Необхідно сказати і про те, що в родині Ковальських є ряд видатних постатей, серед яких православні священики, педагоги, вчені та громадські діячі. Так, його дядько – Микола Ковальський (член Української Центральної Ради) на еміграції, в Польщі, очолив Український центральний комітет, загинув у нацистському концтаборі Дахау. Чоловік його тітки Марії – Лев Биковський – був видатним українським бібліографом, одним із засновників на еміграції Української вільної академії наук (УВАН). На жаль, контакти зі своїми близькими родичами за океаном вдалось встановити лише за незалежної України.
Після закінчення із золотою медаллю Острозької середньої школи №1 в 1946 р. та Острозького педучилища в 1947 р. перед випускником відкрились широкі можливості. Микола Павлович вступив на історичний факультет Львівського держуніверситету ім. Івана Франка. Його викладачами стали відомі вчені й педагоги І. Вейцківський, Г. Гербільський, Г. Глядковська, Я. Кісь, Д. Похилевич. Під їхнім впливом у молодого науковця сформувалась любов до історії України зокрема. Його університетські викладачі, що відзначалися високим професіоналізмом (зокрема з особливо високою оцінкою згадував Микола Павлович спецкурси з латинської епіграфіки, вивчення джерел з історії стародавньої Греції та Риму) дали студенту Ковальському розуміння ролі історичних джерел у процесі реконструкції історичного минулого. Після закінчення III курсу, у силу ряду обставин довелося перевестися на заочне відділення й останні два курси він навчався без відриву від роботи. Саме тоді, восени 1950 р., почалась трудова діяльність М.П. Ковальського і як викладача (в Острозькій середній школі №3 він викладав історію, англійську мову, географію та конституцію), і наукового працівника (в Острозькому краєзнавчому музеї). У музеї він познайомився і тісно співпрацював з відомим у краї істориком, археологом та краєзнавцем Йосифом Новицьким.
У листопаді 1953 р. М.П.Ковальський вступив в аспірантуру на кафедрі історії УРСР Львівського університету. Для написання кандидатської дисертації на тему: “Зв’язки західноукраїнських земель з Російською державою (друга половина ХVІ-ХVП ст.)”, довелось опрацювати джерела в архівосховищах Львова, Києва та Москви. Молодий науковець блискуче захистив дисертацію у Львівському університеті в червні 1958 р. Зі Львівського етапу його діяльності визначились майбутні наукові пріоритети – дослідження джерел з історії України ранньомодерної доби, до чого вдалось повернутись вже в наступні десятиліття.
Соціально-економічна та культурна історія України періоду феодалізму, історія українських міст – це головні проблеми, над якими невтомно працював Микола Павлович Ковальський, роблячи свої одні з перших кроків у науку. Вченого приваблювала історія Львова ХV-ХVШ ст.
Від 1956 до 1958 рр. Микола Павлович працював у Львівському обласному інституті вдосконалення вчителів. В той же час він читав лекції і вів практичні заняття, керував науковою роботою студентів у Львівському державному університеті ім. І. Франка. З листопада 1959 р. працював в Українському державному музеї етнографії та художнього промислу АН України у Львові. Саме тут в серпні 1961 р. він був обраний за конкурсом завідуючим відділом етнографії.
У музеї склався чудовий творчий колектив вчених-дослідників, серед яких – видатний український мистецтвознавець Павло Жолтовський, етнографи Катерина Матейко, Мустафа Козакевич, Савина Сидорович, Данило Фіголь, Зоряна Болтарович та ін. В цей час простежується широке коло зацікавлень дослідника на цій посаді: він здійснював етнографічні експедиції, збирав архаїчні знаряддя праці та предмети побуту, влаштовував виставки. Однак проблеми з житлом у місті Лева спонукали до переїзду у Кривий Ріг, де він був обраний за конкурсом на посаду доцента у Криворізькому загальнонауковому факультеті.
Новий етап у житті й творчості М.П.Ковальського почався з його переїздом до Кривого Рогу. Тут він очолив Криворізький загальнонауковий факультет Дніпропетровського держуніверситету (1963-1967 рр.) й особливо з переїздом до Дніпропетровська, де він працював на кафедрі історії СРСР та УРСР (1967-1972 рр.), а з 1972 р. – як доцент, пізніше – професор та завідувач кафедри джерелознавства та історіографії. Тривалий час при цьому він працював також деканом історико-філологічного факультету та заочного факультету ДДУ. Це був найплідніший період життя вченого. Він блискуче читав лекції з джерелознавства, історіографії, бібліографії та інших спеціальних історичних дисциплін, історії південних та західних слов’ян. Неабияке значення вчений приділяв вивченню іноземних мов. Микола Павлович вільно володів польською (цю мову досконало знав ще з дитинства, а згодом і викладав в Дніпропетровському університеті), знав латину, німецьку та англійську мови. Він вражав слухачів своєю ерудицією, здобув заслужене визнання як учений і викладач. З початку 1960-х рр. історик плідно працював над докторською дисертацією за темою “Джерела з історії України XVI – першої половини XVII ст.”, активно працював у бібліотеках та архівах багатьох міст колишнього СРСР та за його межами. Досконало знаючи польську мову, він став одним із перших українських істориків повоєнної пори, які проводили архівні пошуки в польських архівах (Варшава, Краків). Видав ряд книг, присвячених джерелам з історії України зазначеного періоду, цикл статей, які принесли йому заслужену славу одного з провідних джерелознавців України, знаного далеко за межами України. Необхідно наголосити на заслугах Миколи Павловича в справі наукової класифікації джерел, розробки методів їх досліджень, вичерпність джерельної бази (її дефініція, структура та рівні), комплексність аналізу джерел, автентичність, вірогідність та оригінальність. Наукові студії вченого були присвячені, зокрема, таким комплексам джерел як Литовська метрика, українські літописи, записки іноземців тощо. У науковому доробку вченого – життя й діяльність таких видатних історичних осіб як князь В.-К. Острозький, друкар І.Федоров, історики М. Максимович, В. Антонович, Д. Яворницький, І. Крип’якевич, А. Санцевич, М. Варшавчик, Д. Пойда та ін. Особливу увагу історик приділяв рідному краю (Волинь, насамперед Острог), також досліджував історію Галичини й Наддніпрянщини, цінні методичні розробки, насамперед, із хронології світової історії, основ науково-дослідницької роботи студента. Варто відзначити, що це робилося в ті часи, коли історія України козацької доби майже не досліджувалася, й ученому доводилось долати численні перепони на шляху до успішного захисту докторської дисертації, що врешті й відбулося в листопаді 1984 р. у стінах Московського держуніверситету (адже в Інституті історії в Києві отримав відмову), де він здобув підтримку та визнання. З того часу надовго зав’язались наукові контакти вченого з такими світочами російської історії як О. Медушевська, С. Шмідт, С. Каштанов, І. Ковальченко та ін.
У Дніпропетровському держуніверситеті Микола Павлович створив визнану школу з джерелознавства історії України, яку називали “дніпропетровською” або “школою Ковальського”. Студенти завжди тяглись до Миколи Павловича, і він ніколи не шкодував свого часу для наукового керівництва працею молодих істориків. Найталановитіші з них приходили в аспірантуру й досліджували переважно проблеми джерелознавства та археографії історії України. У результаті, вихованці «школи Ковальського» склали значний загін українських науковців (близько 10 докторів іст. наук, 27 кандидатів іст. наук), які працюють нині в провідних академічних інститутах та університетах України й за її межами. Природно, що саме М.П. Ковальський був одним із тих, хто стояв біля джерел відродженої Археографічної комісії, потім – Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, певний час (1991-1992 рр.) очолював Дніпропетровське відділення цієї установи.
Завдяки зусиллям видатного вченого в 1994 р. було створено Національний університет “Острозька академія”, де Микола Павлович став його першим проректором із наукової роботи та очолив кафедру історії та культурології. Добився переводу сюди кількох своїх талановитих учнів, налагодив міцні контакти з провідними науковими центрами України й зарубіжжя (Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті, Українське історичне товариство), створив в Острозі філію Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ. На той час Микола Павлович був автором понад 500 наукових праць, у т. ч. монографій, підручників, посібників, енциклопедичних (зокрема, за ініціативою і зусиллями вченого як головного редактора було підготовлено енциклопедичне видання “Острозька академія XVI–XVII ст.” (Острог, 1997), яке сьогодні стало вже раритетом) та археографічних видань. Справедливо відзначити, що яскраве місце в творчому доробку вченого посіла Острогіана, праця над якою увінчалась виходом у світ книги “Етюди з історії Острога: Нариси” (Острог, 1997). В наступному часі Микола Павлович, зокрема, вивчав персоналії острозьких освітян (просвітників) ХХ ст., збірка про яких теж готувалась ним до друку.
У 1998 р. М.П. Ковальський був обраний академіком Міжнародної Слов’янської Академії Наук, а в 2000 р. – дійсним членом Української Вільної Академії наук (США).
Серце великого сина України, її патріота перестало битися 6 жовтня 2006 року.
Близняк М. Пам’яті великого сина України Миколи Ковальського (1929-2006) / М. Близняк // Волання з Волині. – 2007. – Ч. 1 (74). – С. 41-44. |
Главная 