Вибір і вступ до вузу
То що ж являє собою система американської освіти? Перше, що кидається в вічі у будь-якому пристойному місті – надмір реклами навчальних закладів на душу населення. Рекламують їх скрізь, заманюють, який сайт не відкриєш, відразу тобі надсилають коротеньке повідомлення із запрошенням повчитися, навіть обіцяють допомогти із грішми, як що. Університети, коледжі й інститути в США – це те саме, просто зареєстровані різними способами, тому мають різний статус. Коледж - це не ПТУ, а учбово-бойова одиниця американської освіти, що може бути рівна в статусі університету й інституту. В окремих випадках коледж може бути престижнішим, ніж університет, або бути частиною величезного університету, як-от, Бостонський університет має кілька коледжів світового класу. Навчаючись формально під егідою одного з цих коледжів, студенти одержують диплом Бостонского університету. А може бути й навпаки: найбільший приватний коледж на Середньому Заході США, Бейкер, володіє підлеглим йому університетом Мадонна. Те ж саме й з інститутами.
Загалом, американці на цьому не зациклюються, і всю вищу освіту називають коледж. На питання: „Який коледж закінчив?” відповідають, який саме університет, коледж або інститут, тому й ми надалі їх називатимемо коледжами, для простоти. Багато коледжів мають ще й „народні” назви. Наприклад, аграрний Michigan University (скорочено MU) на футболі дражнять коров’ячим муканням „му – ю”, з підлим натяком на походження... На що ті теж яким-небудь подібним чином відповідають суперникам. Школи суперничають між собою до повного неподобства, і не лише в спорті.
Які дипломи можна одержати? Які завгодно: навіть не уявляєте, яке розмаїття інженерів різних мастей або фахівців у програмуванні може існувати, не кажучи вже про лікарів – у нас ще й слів таких не придумали. Які ступені можна одержати? Перший дворічний ступінь - Associate. Роботу із ним знайти можна в основному тільки медсестрам, але заробляти вони будуть десь 45 тисяч на рік для початку, що дуже непогано. Іншим варто вчитися далі й більше, до бакалавра, магістра чи й доктора філософії зі спеціалізацією, яку самі оберете (від астрономії до мистецтва інженю).
Як поступають у різні вузи? Майже кожен випускник звичайної загальноосвітньої школи задовго до закінчення починає готуватись: зустрічається з консультантом у школі, котрий допоможе обрати напрямок, що відповідає здібностям і інтересам. Він же зв’яжеться з кількома університетами, коледжами або інститутами, вивідає для тебе всю потрібну інформацію. Випускника обов’язково запросять на ознайомлення, щоб зміг побачити класи, гуртожитки, студентське містечко.
Наступний крок – добре вчитися, адже середній бал – він і в Америці середній бал, який ще й трансформується в гроші. Кращі випускники одержать гроші на навчання від школи, району, штату, деякі навіть із фонду сенатора штату. Тому конкуренція серед школярів в останні три роки навчання за верхні десяток місць серйозна: з 300-400 випускників гроші на освіту одержать тільки 20-30. Інші йдуть у банк, займати кредит.
Потім потрібні рекомендації від викладачів, а над цим іноді доводиться попотіти. Просто гарну рекомендацію одержати легко, але якщо на меті престижний коледж, то й рекомендація мусить бути видатна. Кандидатів багато, а оберуть кращих. Важко буде потрапити навіть із дуже гарними оцінками. Однак кожна загальноосвітня школа прагне мати максимально можливе число тих, що поступили у гарні вузи. У цьому – престиж школи, отже й більше грантів на освіту. Навчають добре – матимуть більше шансів оновити комп’ютери, бібліотеку й т.д. А щоб заради цього оцінки в школі не завищували, є система обов’язкового тестування всіх випускників. Проводять тестування незалежні компанії, і якщо шкільний бал випускників серйозно розходиться з реальними знаннями, школу замучать перевірками. І правильно зроблять: шанси в усіх повинні бути однаковими!
Здавши тест, майбутній випускник звіряє результати з вимогами обраного вузу: якщо нижчі, можна перездати ще раз, але забагато разів не варто, тому що номер не пройде: оберуть того, у кого з першого чи другого заходу результат вийшов вищим. Якщо тест здано гарно, виходимо на наступний рівень у грі. Результати тесту разом з рекомендаціями розсилаються в обрані коледжі. Розумні діти розсилають в 1-2 дійсно престижні місця, і ще пару в стабільну школу з гарним рівнем. Рівень коледжу визначають до неподобства просто: щороку публікують статистику, який відсоток випускників кожного окремого коледжу знайшов роботу за професією. Просто і дохідливо: якщо дипломи коледж видає „за гарні очі”, то роботу знайти дуже важко, тому учитися туди йти нема чого. Через 4-6 тижнів надходить відповідь, прийняли чи ні. Якщо ні, пробуй знову, у коледж з простіших: набір відбувається цілий рік, і кожен семестр чи й з половини можна влитися в потік...
Навчання і випуск
Поступили! Готуйте гроші, адже коштує освіта дорого. Безкоштовним є лише те, що нікому не потрібно, як і в нас нині. Медик на освіту може витратити вартість гарного будинку.
Можна одержати гроші (scholarship) від школи, штату й т.д. - їх перерахують на цільовий рахунок студента в коледжі (зняти й витратити на що завгодно їх не можна, лише на освіту). Заробити гроші на освіту можна службою в армії, граючи за футбольну команду коледжу чи працюючи. Більшість компаній оплачують дуже пристойну частку освіти працівників – від 500 до 10000 на рік, залежно від рівня компанії (і працівника теж). При цьому треба мати високий рівень оцінок: якщо оцінки падають, то scholarship одержиь розумніший. Можна помахати ручкою грошам, що спливли, і продовжувати вчитися за свій рахунок. Це дуже стимулює й бадьорить, підвищує успішність і поліпшує коефіцієнт мозкової активності до можливої, але не очікуваного раніше межі!
Як учаться студенти? Якщо не забули кінець попереднього абзацу, не сумнівайтеся – вчаться старанно! Та одержати диплом – ще не все: в більшості випадків треба здавати професійний тест такій же незалежній компанії, як і в першого разу. Здати важко, роботу без цього буде знайти ще сутужніше, практично майже неможливо. Через те, якщо викладач „хал явить”, студенти дуже навіть можуть на нього поскаржитися, і правильно роблять. Адже гарна оцінка не завжди відбиває адекватний рівень освіти, а недоодержавши очікуване за свої ж гроші, починаєш почувати себе кровно обманутим. Хочеться або грошей назад, або знань більше!
Тому наприкінці кожного семестру, студенти одержують анонімний спеціальний бланк, з ім’ям викладача, курсу й т.д. Запитується, чи ефективно викладач використовує час, чи часто відходить від програми, чи відповідає на питання й т.д. Оцінюють вашу думку десятибальною шкалою: олівцем ставите галочку в потрібному квадратику. Наприкінці можна дописати й від себе, але чемно (хамські коментарі видаляють безжалісно). Не надто приємна процедура для викладача, але дійсно допомагає: з недбайливими й упередженими контракт не поновлюють. Так що не тільки студенти не „сачкують", а й викладачі теж, і це знову правильно!
Як викладають? Це пісня! Кожен викладач видає кожному студентові 5-10 сторінок Syllabus, де розписано буквально все: що вчимо, ім’я викладача, як і коли з ним можна зустрітися у випадку якщо потрібна допомога, телефон, е-мейл, які підручники використовуються, які матеріали можна й не можна використати, як поводитися якщо пожежа-потоп, загалом, усе, що тільки можна й неможливо передбачити. Потім іде розклад кожної лекції по хвилинах, яка домашня робота буде задана в який день, у які дні будуть іспит, контрольна або тест, які теми треба до цього дня вивчити. Розжовано так, що якщо якийсь студент скаже, що не знав, що було задано, відповідь коротка: отримав Syllabus, виходить, знав. Зручно і для викладачів і для студентів: заощаджує багато часу на необов’язкові пояснення.
До цього додається шкала оцінок: кожне виконане завдання, тест або іспит „коштує” певний відсоток загальної оцінки. У загальній сумі 100%, але якщо здав завдання на півхвилини пізніше часу, оговореного в Syllabus, оцінку знизять на 15%. Цей закон теж бадьорить так, що на заняття чомусь спізнюватися не хочеться зовсім. Якщо заплановано відрядження – треба попередити заздалегідь, але знижку не нададуть; якщо занедужав – можуть, але зі скрипом. Пояснення просте: на прийомі в лікаря хочеться кращого, а не того, котрий пропустив чверть семестру, бо горло боліло або був у відрядженні...
Переважно студенти здають задане тижнем-двома раніше, щоб викладач перевірив і лишився час внести зміни. Для студентів-медиків „5-” погана оцінка. Перездають, беруть курс по другому разу, зубрять так, що не віриться: конкуренція висока і знайти роботу із середнім балом буде важко. А після одержання диплома з високим балом і оплата за роботу буде відповідна. Тому вчать на совість.
Навчаються в Америці всі, хто хоче. Назвіть мені будь-яку країну або нації, я назву вам студентів відтіля. Приїздять із усього світу, учать мову в будь-якому віці, одержують дипломи, працюють. Всі студенти ще й працюють! Ті, хто прийшов учитися відразу після школи, працюють 20 годин на тиждень там, де роботу знайдуть, бажано ближче до профілю. Старші студенти працюють як звичайно: в них родини, а поняття „піти на сесію” не існує.
Студентами стають особи різного віку: від талантів, що скінчили школу на рік-два раніше (у цьому випадку школа теж оплачує!), до людей похилого віку, а 35-55-літні є звичайним явищем, у більшості коледжів їх може бути від половини і більше. У кожному класі на 25-30 чоловік знайдеться від 3-7 пенсіонерів, що вирішили почати нову кар’єру в житті. Це не дивує, до цього звикли.
Ось як описує Олена Бойд на сайті „Школа жизни” (http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-6541/) свої враження з цього приводу: „на вручення дипломів приїхала літня повна жінка „за 70”; ходити сама не могла, бадьоро розсікала на скутері, припаркувалась у своєму ряду за списком. Коли її ім’я назвали, треба піднятися на сцену, щоб одержати диплом. Президент коледжу хотів спуститися до неї – вона відповіла: „Дзуськи! За моїм дипломом я сама дійду!”. Не знаю, як вона ці п’ять сходів нагору переборола, але весь зал і всі професори на сцені аплодували їй стоячи. Ось тобі й американська бабуся! І тепер вона ще й працює в бібліотеці цього коледжу...”
В цій країні, здається, вчаться всі й постійно. Лікарі, медсестри, програмісти, інженери, психологи, учителі (список нескінченний), постійно підвищують кваліфікацію, доганяють мінливі технології, освоюють нові професії. Пенсіонери вчаться бальним танцям, кераміці, водінню мотоциклів, мовам, та чому в голову збреде! Адже в цій країні, як в Алісиному задзеркаллі, потрібно бігти дуже швидко, тільки щоб лишитися на тім же місці!
Це постійна гонка, до якої наш брат не одразу звикає, та потім, як свідчать вітчизняні випускники американських вузів, „втягуєшся, добираєш смаку”, і виявляється, що чесно вчитися – величезне задоволення! А статистика яка гарна: люди з дипломом заробляють більше, ніж без нього, живуть довше, здоров’я в них краще, і за якістю життя вони перевершують тих, хто не одержав диплом. І що парадоксально: освіта США дуже коштовна, але доступно всім, хто бажає. І без корупції не завжди обходиться, і „синки”, як я зазначав раніше, трапляються, але, як пишуть політ-олухи в часи своїх жнив, „окремі незначні порушення не вплинуть на результати народного волевиявлення”....
Яку ж мораль ми можемо винести з цього всього? А ту, що подібні технології, звичайно, з урахуванням наших традицій варто запроваджувати й у нас (до речі, тестування, наглядова рада, рейтингове оцінювання викладачів і студентів, система заохочень вже чималий час діє в Києво-Могилянській академії, хоча, судячи з неофіційних форумів, шлях до вдосконалення ще тривалий). Розпочати цю ініціативу потрібно знизу, як жест доброї волі викладачів, тому що реформи „зверху” в жодній сфері суспільних взаємин до добра не доводили.
Однак варто зауважити, що без суспільного запиту, без відмови в послугах власників куплених дипломів в царині бізнесу, державної служби, суспільних послуг ця ініціатива не матиме ґрунту під ногами (не буде попиту, зачахне й пропозиція). Хто готовий стати таким Данко в ім’я утвердження національної ідеї – достойного життя українців в рідній державі?
|
Главная 