Понеділок
18.12.2017, 10:06
ОСВІТА УКРАЇНИ
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная Вища школа Регистрация Вход
Меню сайта

 Форум журнала " Стена " для творческих людей
Категории каталога
навчальні заклади [47]
все пронавчальні заклади України будь-якої форми власності і статусу. Рубрика для абітурієнтів, батьків, науковців і журналістів...
Друга вища | Самоосвіта [16]
Студентсікі замітки [29]
Стипендіальні програми [27]
Наукове життя [40]
Культурне життя [12]
Особистості [13]

Наш опрос
Який критерій при виборі навчального закладу для Вас є найважливішим?
Всього відповідей: 123

Главная » Статьи » навчальні заклади

Юридична освіта в Україні потребує негайної реформи

 Пропонуємо увазі наших читачів і передусім фахівцям у галузі вітчизняного права, керівникам профільних міністерств і відомств, від рішень яких і залежить майбутнє юридичної освіти і правової захищеності громадян та суспільства, фрагменти найцікавіших виступів учасників цього засідання.

Неналежно підготовлені юристи — це небезпека і для держави, і для суспільства

Василь Тацій, ректор Національної юридичної академії  імені Ярослава Мудрого, президент Академії правових наук:

— Шановні учасники «круглого столу»! Нам необхідно обговорити, обміркувати складну і, мабуть, дуже важливу тему для нашої держави, для всіх навчальних закладів, що готують фахівців у галузі права, та і, безумовно, для всіх громадян України — проблеми вищої юридичної освіти України. Бо так чи інакше майже кожен із нас не раз в житті стикався з проблемами, законне, а значить, успішне і справедливе розв’язання яких залежить від кваліфікації юриста і його етично-моральних якостей.

Учасниками нашого

«круглого столу» є представники провідних юридичних навчальних та наукових закладів країни, Міністерства юстиції України, громадських організацій та представники засобів масової інформації. Ми раді, що до роботи приєдналися колеги з Німеччини. Ще раз нагадую, що ідея проведення цього «круглого столу» належить редакційній колегії журналу «Право України» та ректорату Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Я гадаю, що присутніх, авторитетних фахівців у галузі вітчизняного права не варто зайвий раз переконувати в тому, наскільки є важливою і відповідальною наша сьогоднішня дискусія.

Як ректор навчального юридичного закладу, насамперед хотів би зазначити, що вища юридична освіта посідає особливе місце в системі освіти України. Це обумовлено тією роллю, яку відіграє професія юриста у вирішенні дуже багатьох завдань, пов’язаних з нормальним функціонуванням держави і всебічним захистом громадянських прав і свобод. Я хотів би у зв’язку з цим наголосити, що практикуючий юрист у своїй діяльності приймає рішення, які визначають авторитет та повагу до держави і є надзвичайно важливими для долі людини. Але коли ці рішення йдуть урозріз із законодавством, порушують або не захищають права громадян та інтереси держави, то це вже не що інше, як беззаконня, що суперечить самій ідеї правової держави. Не випадково саме в Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Безумовно, аби термін

«правова держава» набув нового якісного змісту, нам необхідно пройти непростий і тривалий шлях. Але як швидко ми його подолаємо — залежить передусім від діяльності представників нашої професії. Безумовно, юридична спільнота має брати на себе відповідальність за стан справ охорони прав людини і громадянина, за розбудову в Україні справді правової демократичної держави.

На сьогодні, на мою думку, перед нами постали дві головні проблеми: чи відповідає система юридичної освіти реальним потребам держави і суспільства, і чи рівень підготовки кадрів відповідає стандартам якості юридичної освіти. На превеликий жаль, в державі досі остаточно не визначено на нормативному рівні перелік тих професій і видів діяльності, якою мають займатися люди, які мають вищу юридичну освіту. А коли так, то ми не маємо достатньо обґрунтованого державного замовлення на підготовку юристів. У країні, крім того, створено таку розгалужену мережу юридичної освіти, яка не відповідає не тільки реальним потребам держави і суспільства, а і здоровому глузду. За нашими даними, в Україні функціонує 288 вищих навчальних закладів (разом з відокремленими підрозділами), які видають випускникам диплом юриста.

Для порівняння хотів би зазначити: до 1991 року в Україні було лише п’ять вищих навчальних закладів, які готували юристів і для нашої держави, і для інших держав. Безумовно, потреби в юристах з розвитком демократичних, ринкових інститутів зростають. Але знову постає питання про якість підготовки, про ту розумну межу між кількістю і якістю, яку не можна переходити. За даними статистики, сьогодні на перших місцях з безробіття — юристи і економісти. Але водночас і державним структурам, і господарюючим суб’єктам важко знайти кваліфікованого юриста. Отож очевидно, що лише широка мережа вузів не відповідає поставленим завданням, об’єктивним потребам суспільства, а лише негативно позначається на якості підготовки спеціалістів. І тому перед Міністерством освіти, Міністерством юстиції, урядом в цілому треба ставити питання про наведення елементарного ладу в системі юридичної освіти, бо такий стан речей вже справді несе небезпеку для нормального функціонування органів влади та економічних інститутів.

Останнім часом у цьому напрямі багато що робиться, але, на жаль, бажаного результату не досягнуто. Питання якості вищої освіти знову порушив міністр освіти та науки Іван Вакарчук, цьому було присвячено останнє засідання ДАКу. Встановлено факти, коли вищі навчальні заклади отримували ліцензії або проходили акредитацію з істотними порушеннями встановленого порядку.

На моє переконання, ВНЗ має забезпечувати високий рівень науково-викладацької діяльності, належний рівень навчання, наукової діяльності студентів (сучасні навчальні корпуси, бібліотеки, інформаційні підрозділи, центри наукових досліджень) тощо. Але і цього замало! Потрібно також забезпечити сучасні побутові умови для проживання (гуртожитки, готелі, харчування, медичне обслуговування), наявність підрозділів, які впливають на розвиток фізичних та духовних потреб молодої людини (спортивні споруди, стадіон, басейн, палац студентів, студентські творчі клуби та багато іншого).

Не можуть бути схожі один на одного університети (академії), як і не можуть бути схожі одне на одного їх випускники. Кожен ВНЗ має готувати своїх, багато в чому унікальних, особливих випускників, тому важливо сформувати портрет (модель) такого випускника. Він має за рівнем знань, навичок та умінь, рівнем культури, інтелігентності та порядності, готовності слугувати людині та закону, відрізнятися, в кращому розумінні, від багатьох інших. Це непросте завдання, і тому для його вирішення треба залучати і викладачів, і студентів, а можливо, і випускників ВНЗ.

Серйозною проблемою є забезпечення якості підготовки фахівців. Це безпосередньо пов’язано з корегуванням моделі професійної підготовки, яка нині практично має

«доганяючий» характер. Формування змісту юридичної освіти здійснюється «від практики», що могло б бути допустимим для стабільного правового суспільства, зі сталими професійними традиціями і стабільним соціальним порядком. Для суспільства і держави, які перебувають у стані реформування, такий підхід вочевидь не виправдовує себе. Слідування спрощеній моделі попиту на юридичну професію, з великою долею вірогідності, призведе до перепрагматизації. У зв’язку з цим вважають, що базова підготовка юриста всіх кваліфікаційних рівнів має спиратися на підготовку юриста широкого профілю, що дасть можливість забезпечити академічну та професійну мобільність фахівця. Отже, така модель, зорієнтована на певний рівень юридичної освіти, має призвести, з одного боку, до формування широкого світогляду фахівця-юриста, а з другого боку, має включати в себе вимоги до обсягу знань та навичок у певних видах юридичної діяльності.

Підвищення якості юридичної освіти пов’язано з її орієнтацією на попит з боку найдинамічніших галузей господарського комплексу, соціальної і культурної сфер життєдіяльності суспільства, формуванням інноваційних форм і рівнів юридичної освіти, підготовкою фахівців-юристів на основі корекції змісту і характеру юридичної освіти, орієнтацією на потреби соціального розвитку.

Актуальною проблемою є поглиблення міжнародних аспектів юридичної освіти, розробка навчальних програм, інших матеріалів, які спрямовані на інтеграцію вищої юридичної освіти в Європейський та світовий освітній простір. Важливим напрямком співробітництва є участь у загальних європейських проектах з провідними вузами Європи, що допоможе подолати неконкурентоспроможність українських ВНЗ на європейському і світовому ринках освітніх послуг.

Тобто слід провести низку практичних заходів на шляху інтернаціоналізації вищої юридичної освіти. Інтернаціоналізація як процес міжнародної орієнтації вузів має у своїй основі три основні елементи: наявність міжнародного компонента в змісті навчальних планів і програм, міжнародна мобільність студентів і професорів, наявність програм технічного співробітництва і взаємодопомоги. Актуальність цієї проблеми обумовлена насамперед інтеграцією економік різних країн, міжнародного економічного ринку, глобальними проблемами людської цивілізації, зобов’язаннями України щодо гармонізації національного законодавства з міжнародним, приєднанням України до Лісабонської конвенції

«Про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні».

Природно, що нині особливо актуальним є питання модернізації вищої освіти в контексті Болонського процесу. Болонський процес — революційне явище для Європи XXІ сторіччя. Декларація міністрів освіти країн Європи (Болонья, 19 червня 1999 р.) стала чинником інтенсифікації освітнього співробітництва як інструменту розвитку демократичних суспільств, оскільки університети завжди відігравали значну роль в інтелектуальному, культурному, соціальному і технічному розвитку Європи.

Місія сучасного університету — бути осередком знань високого рівня

В’ячеслав Комаров, проректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого:

— Проблематика, яка нас сьогодні турбує, не є тільки українською. Зовсім недавно була серйозна реформа юридичної освіти в Японії, можна спостерігати певні корекції американської освіти та в інших країнах. І це не випадково, оскільки у сучасних умовах підвищується роль освіти в соціальному розвитку. Вона дедалі більшою мірою стає найважливішим чинником суспільного прогресу, коли виникає необхідність пошуку нових систем освіти, більш демократичних, диверсифікованих, результативних з позицій інтересів суспільства, які переборюють професійну замкненість і культурну обмеженість та орієнтуються на широко освічену особистість.

Цього року Інститутом вищої освіти китайського університету Цзяо Тун проводився всесвітній рейтинг університетів і знову в першій десятці — шість університетів США і чотири університети Великої Британії. Як правило, для визначення рейтингу використовуються такі показники: задоволення студентів, успішність наукових досліджень, критерії вступу до університету, співвідношення студентів і викладачів, фінансові витрати на бібліотечне та комп’ютерне забезпечення студентів, витрати на студентів, не пов’язані з навчальним процесом (спорт, охорона здоров’я), якість випускників (відсоток випускників, які отримали диплом з відзнакою), перспективи працевлаштування випускників, відсоток студентів, які повністю пройшли курс навчання.

Складові якості освіти різні, але визначальними є відбір студентів, ефективність процедури допуску до вищої освіти, кадрові, матеріальні ресурси вузів, рівень їхніх наукових шкіл, загальна репутація навчальних закладів, які готують юристів для держави. Соціологи освіти добре знають, що таке

«місія сучасного університету», який, по-перше, має бути осередком трансляції культури, знань високого рівня, а по-друге, особливим інструментом впливу на суспільство. Я гадаю, кожен навчальний юридичний заклад, рівно як і законодавство про вищу освіту, має бути зорієнтоване на те, що вузом можна буде визнати лише той заклад, який здатен виконати цю місію. Сподіваюся, що нова редакція закону про вищу освіту сприятиме цьому.

Модернізація вищої юридичної освіти зумовлює розроблення принципово нових теоретичних, методологічних та організаційних засад удосконалення системи вищої юридичної освіти. Як відомо, Кабінет Міністрів України 10 квітня 2001 р. затвердив Програму розвитку юридичної освіти на період до 2005 р. У програмі зазначалось про необхідність приведення юридичної освіти у відповідність до світових вимог, створення умов для задоволення потреб громадян у сучасній юридичний освіті та реалізації права на працю за здобутою спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади, правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики у фахівцях-юристах.

На жаль, не всі положення цієї програми були реалізовані. Найактуальнішою залишається проблема оптимізації мережі юридичних навчальних закладів з урахуванням їх можливостей здійснювати освітню діяльність, про що вже йшлося. Водночас слід звернути увагу на потенціал мережі ВУЗів урозріз регіонів (індикатор потужності). Він істотно диференційований. Так, приблизно розподіл загального ліцензійного обсягу з напрямку

«право» за регіонами становить: Північний — 39 відсотків, Східний — 27, Південний — 14, Західний — 11, Центральний — 9 відсотків. Лише у Києві є близько 50 навчальних закладів, які готують юристів.

Нерівномірний розподіл вищих навчальних закладів і ліцензованого обсягу породжує певні соціальні проблеми, оскільки для молоді різних регіонів створюються нерівні можливості для здобуття вищої юридичної освіти.

Залишається актуальним питання вдосконалення юридичної освіти. У сучасних соціокультурних умовах можна виділити низку генеральних тенденцій, які визначають зміни у змісті, характері освіти. Деякі з них вже знайшли своє певне вираження в розвитку української вищої юридичної школи. Однак сьогодні необхідно, на нашу думку, повніше враховувати головні чинники, які визначають розвиток змісту вищої юридичної освіти, а саме: реалізація особистісно-орієнтованої парадигми в системі вищої юридичної освіти; фундаменталізація вищої юридичної освіти; професіоналізація вищої юридичної освіти; перехід до різноманіття освітніх програм (за строками, рівнями і напрямами навчання), що створюють передумови для реального вибору індивідуальних освітніх траєкторій відповідно до запитів і можливостей особи; розроблення та впровадження в освітянську практику нового покоління державних стандартів вищої юридичної освіти; інформатизація вищої юридичної освіти, перехід від вивчення комп’ютерної техніки до освоєння інформаційних комунікаційних технологій.

Затвердження стандартів — завдання Міністерства освіти та Міністерства юстиції

Олександр Святоцький, головний редактор юридичного журналу

«Право України», доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук:

— Сьогодні у Великій Британії близько 100 університетів, у Франції — близько 80, в Італії — близько 60, у Польщі — 11, а в Україні — 904 (!), із них в 288 (!) навчають майбутніх юристів. Позитивний свого часу процес існуюча система ліцензування і акредитації перетворила на своєрідний фарс юридичної освіти. Тому акредитаційні комісії мають бути виведені за бюрократичні структури. Вони мають бути прозорими і здійснювати свою діяльність під контролем громадськості. Суспільство має знати, чому той чи інший навчальний заклад позбавлено акредитації. Ці дані необхідно обнародувати і у спеціалізованих, і у громадських виданнях. Це буде значна допомога процесу оптимізації юридичної освіти в Україні.

Володимир Богатир, заступник міністра юстиції України:

— Проблеми вищої юридичної освіти в Україні — кричущі. Юрист чи не єдиний професіонал, від якого залежить забезпечення в суспільстві громадянських прав і свобод, розвиток процесів державотворення. Вже майже два роки Міністерство юстиції не має представників у Державній акредитаційній комісії. Відсторонення Міністерства юстиції від цього процесу, на жаль, фактично призвело до того, що не всі з вузів, і державної, й інших форм власності, відповідають ліцензійним умовам щодо кадрового, методичного та матеріально-технічного забезпечення. Ця проблема породжує незадовільну якість підготовки юристів. Досить велика кількість вищих навчальних закладів зовсім не пристосовані до конкурентоспроможних умов. Відкриття закладів освіти, відділів, філій, факультетів в інших містах призводить до того, що навіть ліцензований та акредитований навчальний заклад залучає за межами місця свого розташування таку кількість студентів, вчити яких немає кому. Періодичні виїзди у ці підрозділи викладачів головного закладу освіти не можуть забезпечити проведення якісної освітянської діяльності. Окрім того, часто державні вузи не використовують обсяг набору студентів, заявлений у ліцензіях, не забезпечують достатню кількість викладачів з вченими званнями та науковими ступенями.

Професія юриста на сьогодні є дуже багатогранною. На першому плані — особисті характеристики, високий рівень моральної і правової свідомості та правової культури фахівців. Для цього вищі навчальні заклади мають так здійснювати систему освіти, щоб випускники не лише багато знали, вміли, а й володіли високою правовою культурою. Традиційні юридичні школи якраз показують кращі зразки такої підготовки.

Але загальний стан вищої юридичної освіти в Україні потребує вжиття радикальних заходів і на державному рівні, і на рівні взаємодії вищих навчальних закладів. Саме затвердження державних стандартів вищої юридичної освіти та кваліфікаційних рівнів — це перше завдання, над яким має працювати і Міністерство освіти, і Міністерство юстиції як фаховий представник нашої професії в уряді.

Олександр Святоцький, головний редактор юридичного журналу

«Право України», доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук:

— Скажіть, будь ласка, а чи є потреба взагалі в приватній юридичній освіті? Мені сумно, коли весь час крутять на телебаченні рекламу про один з київських ВУЗів, до якого цілий рік здійснюють набір на юридичний факультет. Чи є потреба взагалі в приватних юридичних закладах, яких вже 124?

Володимир Богатир, заступник міністра юстиції України:

— Україні потрібні фахова, кваліфікована вища юридична освіта. Проте і в державній, і в приватній формі юридичної освіти мають бути досягнуті єдині стандарти, які забезпечили б можливість випуску фахового, кваліфікованого юриста, який зможе відповісти на ті виклики, які ставить перед ним сьогодення. Тому я не протиставляв би приватну і державну форми освіти. Проте саме ті юридичні школи, які були створені до набуття незалежності України, є тією колискою, яка випускає найбільш кваліфіковані юридичні кадри. До речі, у Німеччині є лише один приватний навчальний заклад, який готує юристів.

Практика сьогодні не сприймає ситуацію,яка створилася

Анатолій Селіванов, голова наукової ради журналу

«Право України», доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук:

— Вітаємо викладачів, професорів, ректорів, тому що, мабуть, це перший захід, перший

«круглий стіл» за існування вищої юридичної школи в незалежній Україні, який ми проводимо з Академією правових наук, з Національною юридичною академією, з нашим провідним журналом з цих наболілих проблем. Я пригадую, що років десять тому тодішній декан юридичного факультету Київського університету сенсаційно заявляв на телебаченні, що розвиток юридичної освіти в Україні — найкращий у світі. І ось минуло стільки років, і ми на «круглому столі» переконуємось, що стан юридичної освіти в Україні можна характеризувати як стагнація, низька якість викладання.

Ми не можемо надалі так байдуже ставитись до вироблення критеріїв якості вищої освіти. Практика сьогодні не сприймає ситуацію, яка створилася в вищій школі, коли навіть підручники з теорії держави і права переписуються з базових підручників провідних вчених, професорів, компілюються, дублюються цілі розділи, не відображаються нові доктрини. Підручники вже намагаються видавати навіть студенти, складаючи їх з відомих наукових праць. Я вже не торкаюсь сумнівних посібників з конституційного права. Чому в цьому зв’язку не чути вагомого слова Міносвіти і науки України, в складі якого є методична рада і особи, які дають дозвіл на підручники? Нагальна необхідність реформи юридичної освіти є суспільною потребою. В юридичних вузах, зокрема, Росії, вже тривалий час читають лекції студентам з цих дисциплін, випускають фахівців з конституційного права. А в базових класичних університетах України, на жаль, до цього навіть не підійшли. Тому що навчальні програми побудовані так, що, наприклад, в Київському університеті на юридичному факультеті 58 годин присвячено архаїчній

«квазідисципліні» організації діловодства на четвертому курсі, а про курс законодавчої техніки і законотворення студенти навіть не чули.

Я повинен сказати і те, що диференціація в традиційних галузях права не призводить до якісного поліпшення навчального процесу. З’явилося, наприклад, комерційне договірне, сімейне право у галузі цивільного законодавства, транспортне, повітряне тощо, але де у нас новітня школа з підготовки юристів саме за такими напрямами?

Чи не тому на практиці не можна провести дієвий конкурс на зайняття посад на державній службі. Чому? Тому що мало хто може пройти цей конкурс, навіть з випускників наших кращих юридичних шкіл. Про

«фахівців» з інших вузів можна говорити по окремих особах. В юридичних фірмах вже давно не оголошують конкурси, тому що вони знають, що кадри можна підібрати лише в декількох вузах країни. Оце живі картинки до розуміння того, яку якість ми сьогодні маємо в юридичній освіті.

Потрібно залучати громадськість

Василь Нор, завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук:

— Знаєте, ми дещо самі винні в тому розладі, що настав у вищій юридичній освіті. Перебуваючи у вищих акредитаційних комісіях, ми ліберально підходимо до атестації, ліцензування та акредитації вузів. Юридична освіта сьогодні, безумовно, розпливлася, поділилася на державну і приватну, і ті цифри, які сьогодні прозвучали, багато про що свідчать. Звичайно, у наявності великої кількості юридичних вузів є певний позитив. Населення одержує юридичну допомогу і, я гадаю, що від цього суспільство лише виграє. Але необхідно все-таки чітко розрізнити пріоритети: для чого готується правник, в якій сфері він застосовуватиме набуті знання. Якщо це для підвищення кваліфікації менеджера, керівника якогось підприємства, установи — то тут мають бути одні вимоги. Але якщо молода людина готується стати професіональним юристом, працювати в державних структурах — то тут, вочевидь, треба підходити з іншою, більш високою мірою, з іншими вимогами.

Мені видається дуже позитивним було б на сьогодні, щоб організатори

«круглого столу» і наш провідний часопис «Право України» за участю громадських юридичних структур побудували рейтинг юридичних вузів країни.

 

Я вважаю, що ми щось робимо неправильно, коли розширюємо, наприклад, мережу юридичних закладів в системі Міністерства внутрішніх справ. Подібні спеціалізовані навчальні заклади в світі не прижилися. Гадаю, що для того, щоб підняти на належний рівень юридичну освіту в державі, потрібно до цього в більшій мірі залучати громадськість. Колись, у 1997 році, у нас завзято діяла Асоціація юридичних вузів України. Мені здається, ми недооцінили цю організацію свого часу і тепер її робота зійшла нанівець. Її роль треба піднімати.

Сьогодні це елемент бізнесу

Юрій Бошицький, ректор Київського інституту права Національної академії наук, професор:

— Передусім дякую організаторам за цю розмову. Для мене честь брати участь в обговоренні такої конче важливої проблеми для нашої країни, як юридична освіта. Ми висловили вже багато різних думок, які в моєму розумінні можна констатувати так: в юридичній освіті дуже багато проблем, але є й певні здобутки. Принаймні більшість із нас працює щодня саме з цією метою. Але повертаючись все-таки до того, що проблем більше, і це, можливо, об’єктивно, я хотів би сказати наступне. Невже ми не розуміємо сьогодні, що юридична освіта стала елементом бізнесу, заробітчанства? Вузи просто заробляють чималі кошти на дипломах про начебто набуту юридичну освіту.

Тут вже йшлося про те, що в умовах ринку з часом все нормалізується, сильні залишаться, слабкі зійдуть з арени. Наводилися приклади і континентальної системи права, і американської. Але процесом навчання все-таки необхідно управляти і розвивати систему юридичних навчальних закладів. Бо в Сполучених Штатах на одну тисячу громадян 34 юристи, в Німеччині — 17, в Японії — 14, в Україні — лише 3.

Серйозною проблемою справді є: стандарти вищої юридичної освіти, кількість юридичних вузів, їх кадровий, матеріально-технічний потенціал. Але не менш важливе питання, про що ми сьогодні мало говорили, — це морально-етичний клімат у фаховій підготовці молоді. Чи вузи, особливо ті, що створені недавно, звертають на це увагу? Здебільшого — ні. В нинішніх умовах всі намагаються якомога швидше видати студенту диплом. І якщо ми готуємо для країни юристів, які знають законодавство і можуть ним користуватися, але не мають відповідної морально-етичної бази, — то це є велика помилка, вона обов’язково через деякий час дасть про себе знати. Тому очевидно, що з цього погляду юридична освіта має опікуватися проблемою становлення сучасних фахівців. Наприклад, в Німеччині (сьогодні тут присутні німецькі колеги) юридична освіта перебуває під юрисдикцією Міністерства освіти і саме Міністерство освіти визначає скільки треба фахівців в тій чи іншій галузі, існують інститути моніторингу якості юридичної освіти.

У нас є п’ять класичних юридичних вузів, які були ще за радянського періоду. Тому ця база і має в подальшому забезпечувати державні установи юридичними кадрами, а приватні вузи нехай готують юристів не для публічної сфери, а для роботи в приватній, господарській сфері. Якщо такий підхід був би визначений, нам би легше усім було готувати кадри.

Студенти обов’язково мають знати іноземні мови

Армін Хелланд, доктор, професор, завідувач кафедри цивільного та трудового права Університету імені Мартіна Лютера Галле-Виттенберг:

— Шановні колеги, ви дали мені можливість ознайомитись з дуже цікавою панорамою підготовки юридичних фахівців в Україні. Всі ці актуальні проблеми, яких ви торкнулися, нагадують мені проблематику, з якою я зіштовхуюсь в Німеччині. З моменту возз’єднання Німеччини в нашій країні є 93 університети і приблизно половина з них готує юридичних спеціалістів. Справді, як ви згадали, є тільки один приватний вуз в межах цієї системи. Але як і у вас, у нас також складається певна диспропорція між потребами суспільства та пропозицією вузів. Однак цю диспропорцію не завжди можна вирішити якимось математичним способом, тобто не все можна врегулювати. Проте, на мою думку, в Німеччині є система, яка регулює процеси підготовки юридичних кадрів. З одного боку, за всім стоїть держава, яка все контролює. З другого — університети самі вирішують, скільки спеціалістів вони можуть підготувати. Тобто самі університети, самі юридичні факультети приймають рішення, як їм облаштувати юридичну освіту.

Що стосується іспитів для фахівців, то обидві сторони — і вузи, і держава — втручаються в цей процес. Але відносно допуску, який отримують юристи для роботи на посадах нотаріуса, прокурора, чи може адвоката, то його можуть надати тільки за рішенням університету і державних органів.

Німецька юридична освіта, як освіта взагалі, складається з двох етапів. На першому — відбувається підготовка кадрів протягом п’яти років. На другому — складається іспит перед державними органами влади. І тільки після цих двох етапів юридичної освіти і складанні відповідних іспитів можна обіймати відповідну юридичну посаду. Наші студенти мають й чітке уявлення про те, які з 43 юридичних факультетів дають якісні знання, а які не зовсім.

Хотів би сказати, що в нас також триває юридична реформа, головна мета якої — об’єднати практику і теорію. Крім того, ми поставили за мету, що студенти юридичних вузів обов’язково мають знати іноземні мови.

Матеріали

«круглого столу» підготував Микола КОСИЙ.

Харків.

Категория: навчальні заклади | Добавил: ukrosvita (19.05.2009)
Просмотров: 7543 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2017
Сайт управляється системою uCoz