Четвер
08.12.2016, 17:06
ОСВІТА УКРАЇНИ
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная Середня школа Регистрация Вход
Меню сайта

 Форум журнала " Стена " для творческих людей
Категории каталога
школа юнкорів при журналі "Стіна" (наші публікаці) [10]
публікації юнкорівців, дослідження, фото, рекомендації, умови вступу в школу юнкорів тощо...
З житття школярів [31]
акції, конкурси, події, розповіді про шкільні будні і свята
Про школу і не тільки (цікаві новини, офіційна інформація) [30]
в цей розділ входить офіційна інформація. зібрана школою юнкорів стосовно загальноосвітніх шкіл, акцій журналу "Стіна", новини Міністерства освіти тощо.
Поради абітурієнтам (журнал Стіна рекомендує) [11]
офіційна інформація журналу "Стіна" стосовно підготовки до вступу у навчальні заклади, розслідування, практичні рекомендації, опитування школярів, студентів, викладачів і батьків.

Наш опрос
Який критерій при виборі навчального закладу для Вас є найважливішим?
Всього відповідей: 122

Главная » Файлы » Про школу і не тільки (цікаві новини, офіційна інформація)

Дебати про середню школу: десять чи дванадцять
[ ] 28.02.2010, 21:25
Сьогодні з’являються публікації «експертів від освіти», які критикують 12-ти річну школу і тестування і виступають за повернення до 10 років навчання у школі. Справа в тому, що збільшення або скорочення терміну навчання – лише частина якогось більшого плану і ці заходи не можуть трактуватися самі по собі як «добрі» або як «погані». Як і 12-ти бальна система оцінювання та інші псевдо-інновації або їх відміна – це просто «фальшиві мішені», які мають на меті приховати основну проблему, яка полягає в тому, що форми і методи середньої освіти безнадійно деградують. Для приховування від суспільства цієї реальної проблеми потрібні постійні адміністративні зусилля і ті, хто, можливо, й щиро, але не глибоко критикують старе, вітають «нові рішення». Можна привести безліч аргументів за і проти 12-ти річної освіти, але справа не в цьому. Є більш нагальні проблеми – наприклад, чи збирається школа інтегрувати дітей, які не встигають за програмою, або, навпаки, переможе тенденція сепарації дітей менш обдарованих та дітей з особливими потребами. Політика інтеграції і протилежна їй тенденція можуть здійснюватися як в 10-ти річній, так і в 12-ти річній школі. Але не це обговорюють з суспільством, а знову – лише другорядні поверхневі заходи. Повернення до десятирічної школи - це чергова провокація, і її ініціаторам немає справи до справжніх проблем освіти – політики шукають шляхів скорочення бюджетних витрат на середню школу та прагнуть дискредитувати попередню команду Міністерства. Отже, ця відміна не є справжнім «нововведенням», як не було інновацією проголошення переходу до 12-ти річної освіти. Важливою розмовою по суті справи могло б стати громадське обговорення стратегічних орієнтирів «нової програми», що передбачає навчання у школі протягом 12-ти років. Суспільству потрібна фундаментальна ревізія «державного стандарту» освіти у школі і відповідь на питання – на яких засадах, яким чином і що саме цей стандарт забезпечує чи регулює? Але ці питання змусили б зачепити «священних корів» державного регулювання освіти, зокрема, класно-предметної педагогіки готових відповідей. Якщо хтось почав ретельно досліджувати цей напрямок, то одразу б з’ясувалося, що наші державні інститути, які визначають методи і зміст освіти, давно залишилися поза реальними процесами розвитку нашого суспільства і поза проблемами шкільної справи у світі. Не тому, що вони не знають світового досвіду (хоча і ця причина теж має місце), а тому, що регулювання державного стандарту здійснюється централізовано. План широкого громадського обговорення програм середньої школи провалився. Міністерство освіти в нашій країні виконує дві несумісні функції - визначає політику в галузі освіти та надає освітні послуги. Треба від чогось відмовитися – або передати стратегічні функції громадським професійним органам та контролювати виконання бюджету, або бути великою корпорацією і надавати освітні послуги, але робити це вже не монопольно, а поруч з іншими агентами, які мають рівний статус «народних», «приватних» тощо. Тоді виникає багато питань: хто визначає політику, хто контролює фінанси? Тоді стане очевидним - державний стандарт перетворюється на «п’яте колесо», він просто зайвий. Його функція сьогодні єдина - забезпечити привілеї державних структур при наданні освітніх послуг перед іншими учасниками процесу. І використовувати для цього нерозвинену «громадську думку». Адміністративна упередженість і державні перевірки хоча завуальовані «під демократію», але все таки є прямим відстоюванням корпоративних інтересів. В результаті відсутності справедливого середовища, наукові інститути, що покликані «розвивати освіту» в цій країні, перебувають в стані глибокого сну. Вони проспали всі основні фази розвитку методів і підходів до управління освітою та осучаснення її змісту. Комфортно відчувати себе поза зоною «неприємних питань», які повсякчас ставлять перед національними освітніми системами експерти і реформаторські педагогіки.

Причину суттєвого відставання слід шукати саме в цьому монопольному існуванні державної освіти як постачальника освітніх послуг і судді у визначенні її змісту. А початок деградації стався ще в 20-х роках минулого століття, коли у більшовицькій державі було заборонено проведення незалежних досліджень на взірець О’Ніла, Фрере, Д’юї, Штайнера тощо. В радянській школі не було місця гуманістичним психологічним теоріям Виготського и Піаже, які вважали основним процесом у школі передачу норм людської культури з урахуванням вікових та інших особливостей індивідуума. Натомість, у радянській школі взірця Луначарського і Крупської почалось насадження соціальних форм поведінки. Ці зміни, спричинені «революційною необхідністю класової боротьби пролетаріату з іншими ворожими класами», надовго викинули вітчизняну педагогіку з історичного процесу розвитку. Відтоді в наших школах і відбувається боротьба проти культури – виросло покоління людей, яким байдуже, яким «знанням» їхніх дітей годують у школі – «головне, щоб диплом був державним». Школа отримала функцію соціальної адаптації, а не інституту розвитку людини. В обмін на державний диплом дитина з перших класів втрачає здоров’я, а юнаки і дівчата виходять у життя без світоглядних орієнтирів і цінностей. З радянських часів і донині у наших школах передається не культура, а норми пристосування до суспільства і «навички виживання» у ньому. Все одно у якому – спочатку у соціалістичному, потім у капіталістичному, тепер - у споживацькому. Таке суспільне завдання ставлять перед собою (хотілося б вірити, несвідомо) і освітянські наукові заклади. Бо вони теж «виживають» і пристосовуються до політичної необхідності та економічної кон’юнктури. І справа не в матеріальних чинниках, а в засадах управління. Тому зрозуміло, що нескінченні розмови про постійне «покращення» та реформування освіти – теж данина пристосуванню до «політичних реалій». А насправді протягом всіх років незалежності ми маємо нав’язування суспільству мертвих форм вчорашніх знань. Головний ефект – росте кількість «зайвих людей», які перетворюються на «матеріал» для політичних маніпуляцій, криміналу та соціальних хвороб. Під час перебудови за радянських часів проводились дослідження, в яких було виявлено, що радянські школярі у порівнянні з однолітками з Заходу не вміють мислити і діяти самостійно, більш залежні у судженнях, хоча демонструють водночас якісніші знання з точних наук. Школи готували позбавлених волі "громадян великої держави". Сьогодні по суті нічого практично не змінилося. Тільки замість «великої і могутньої» наразі маємо «те, що маємо». Разом з тим, за радянських часів, через «стабільну стагнацію» всередині самої системі освіти, були місця, де людина могла знайти іншу людину, або колектив мислячих людей і отримати освіту неформально, не завдяки, а всупереч системі. Через постійні позірні реформи і псевдо-новації в сучасній освіті це робити стає все важче, навіть незважаючи на розвиток технологій і засобів телекомунікації. Якщо в економіці та політичному житті, за рахунок відкритості зовнішньому світу, постійно відбуваються карколомні зміни, то освіта залишається місцем, де напрямок руху визначають залишки гірших рис радянської системи. Сьогоднішня ситуація має переваги в тому, що ми маємо можливість не ховатися у себе на кухні, а вголос обговорювати справжні, а не позірні, проблеми. Ми маємо можливість ставити перед собою справжні задачі освіти для людей, для суспільства, та оцюнівати той зміст, який насправді транслюється сьогодні у школі. Не проголошений навчальний план, де містяться позитивні наміри і добрі побажання, а той скритий за цими словами зміст, який насправді передається у школі кожного дня, рік за роком. Таким чином, на мою думку головна проблема полягає в тому, що осердя української освіти залишилося радянським у гіршому сенсі цього слова. Освіта успадкувала радянську антикультуру, дух пристосування, антигуманний і антинародний за своєю суттю. Прихований навчальний план (hidden curriculum, таке словосполучення зустрічається в аналізі освітньої політики на Заході) – нашої школи є нічим іншим, як «обробкою людського матеріалу формами пристосування до споживацького суспільства за допомогою педагогічної технології готових відповідей», яка позбавляє людину можливості самостійно мислити і творити соціальну реальність. Зрозуміло, що таких інструкцій ви не знайдете в підручниках та методичних посібниках: потрібне аналітичне мислення, щоб побачити цей «прихований навчальний план». А здатність до мислення у нас цілеспрямовано знищують, коли привчають вірити тому, що написано на папері і тим паче має гриф «затверджено державою». Цього аналітичного мислення немає в науково-дослідних інститутах, покликаних розвивати освіту. Вони могли б отримати його в конкурентній боротьбі з іншими освітніми системами в країні, але монополія держави на освіту не дає їм цього шансу. Не має цього аналітичного мислення і в «дуже зацікавлених учасників процесу» – таких, наприклад, як експерти Андрій Окара і Олександр Коврига. Перший нещодавно накинувся на 12-ти річну школу, другий, трохи раніше – вирішив не залишити каміння на камінні від зовнішнього тестування. Ці експерти зацікавлені в тому, аби їх помітили ті, хто тримає владу, або бореться за неї, використовуючи «багатостраждальну» освіту як своєрідний «перехідний прапор» у боротьбі і не збираються щось змінювати. Подовжувати та скорочувати тривалість освіти, вводити та відміняти зовнішнє тестування, 12-ти бальну систему і таке інше – це ігри політиків. Підливати масло у вогонь, обговорюючи ці теми – це гра на їхній стороні, за їхніми правилами. Це співучасть у змові політиків і влади проти людей, проти свого народу – бо веде до припинення трансляції культури в нашому суспільстві, до процесів руйнації людських якостей і поваги до шляхетності, до знищення історичної пам’яті народу. При тому, що всі слова у державних стандартах і підручниках, за допомогою яких це робиться, будуть «правильні». Але що ж робити? За великим рахунком, основною хворобою нашого суспільства є розповсюджена віра у невмирущість державної системи освіти. Тоді як держава і освіта – несумісні речі. Освіта є функцією від суспільства, від народу. Держава як інститут управління може бути клієнтом і партнером, за певних умов - платником, але в ніякому разі не тим, хто «замовляє музику». Якщо зникає автономія народної освіти і держава підпорядковує собі освіту в країні, перетворюючи її на елемент системи управління – суспільству такої країни раніше чи пізніше приходить кінець. Країна приречена, народ вимирає, або емігрує з країни, якщо у нього немає народної освіти. Бо держава – це штучне утворення, і воно не може «дати освіту» - воно може лише відібрати її у народу та поставити її на службу своїм інтересам. Погляньмо в історію, для чого була створена і чим займалася державна освіта? Вона займалася формуванням «єдиної нації», або громадян-солдатів у геополітичних чи революційних інтересах держав-суперниць 18-20 століть. А сьогодні? Формування громадян - споживачів в інтересах глобального капіталізму і світових систем безпеки, які у 21-му столітті поглинають цілі народи і стирають з обличчя землі державні утворення. Є історичний приклад, коли під час Першої Світової на одному зі з’їздів вчителів однієї з країн учасниць директор школи волав у приступі патріотизму – «якщо генерали скажуть, що двічі два п’ять, будемо тому вчити». Чим по суті це відрізняється від публікацій наших науковців від освіти та виступів на з’їздах у підтримку чергових державних концепцій чи програм розвитку? Взяти хоча б з’їзд вчителів з ухвалення «Доктрини розвитку освіти» 2002 року Л.Кучми.
Джеймс Тулі у роботі "Освіта без держави" (James Tooley "Education Without the State"), показав, що в Англії початку і середини 19-го століття рівень писемності був вищим до того, як школи були націоналізовані і введена загальна освіта. Лобісти шантажували парламент загрозами війни з Францією та Німеччиною, де такі школи вже відкрилися. Але ці дані приховуються, бо це не вигідно державам, що захищають свої якщо не монополії, то домінуючі позиції в наданні ліцензій на освіту. Не важко провести такі дослідження прихованого навчального плану, але майже неможливо їх опублікувати. Але потрібно відкрити очі батькам і показати – чому насправді вчать їхніх дітей? На яку дитину розрахована така програма? На життя у якому суспільстві вона орієнтована? Які якості вона покликана розвивати і яким чином вона це робить? Як наслідки цієї програми відбиваються на здоров’ї дітей і на усьому подальшому житті людини? Наскільки адекватні ці методи сучасним даним про суспільство, про людину, про індивідуальні відмінності, особливості здоров’я дітей шкільного віку? Ніде ви не знайдете серйозних публікацій про класно-урочну систему, або краще сказати – класно-предметну технологію готових відповідей. Академічні та «ВАКівські» видання цього не опублікують зі зрозумілих причин. Аналітики, яку би читала зацікавлена освітніми проблемами публіка, у нас в країні немає. Для журналістики та Інтернет видань ця тема «занадто абстрактна» - вона не містить скандальних фактів, розслідувань. А тим часом педагогіка готових відповідей руйнує і вбиває людяність в нас, наших дітях та онуках.
 
передрук, вперше надруковано : http://www.eu-edu.org/news/info/439 Юрій Луковенко,спеціально для "Європейського освітнього порталу"
Категория: Про школу і не тільки (цікаві новини, офіційна інформація) | Добавил: Natali
Просмотров: 856 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляється системою uCoz