Скільки ж критики і негативу від всіх верств населення надходить на адресу введення Зовнішнього незалежного оцінювання. Скільки ж нарікань! Але, шановні опоненти реформи, забувають про те, що донедавна фраза про купівлю шкільного атестату і хабарництво вчителів була нормою життя. Ми не будемо сьогодні говорити про те чи є витік інформації чи його категорично немає, лише приведемо деякі факти минулого і порівняємо його із сьогоденням.

Знаєте афоризм про зарплату: „не хочу більше заробляти, хочу більше отримувати!” Меркантильні погляди на життя суттєво помолодшали. Вчитель ще рік тому міг скільки завгодно говорити про престиж знань, необхідність працювати над собою і бачити на обличчі учнів замість довіри в очах єхидну посмішку. Наприкінці навчального року в учнівському середовищі ще донедавна точилися розмови, що атестат чи свідоцтво про неповну середню освіту можна просто купити. І документ буде, як треба, незважаючи на знання. “Мої діти, коли були у десятому класі, якось прийшли до мене і розповіли, що в нашій школі можна купити атестат. А випускник 11-го класу відкрито заявив нам, вчителям, мовляв, ви виставляйте, що хочете, а я все одно в атестаті матиму те, що треба. (Батько його – дуже впливова в місті людина, а учень прогулював школу)”, - розповіла редакції журналу „СТІНА” вчитель математики однієї із середніх шкіл міста Києва (через етичні міркування ми не називаємо школи і прізвища вчителя). „Сьогодні ж, із введенням зовнішнього незалежного оцінювання ситуація змінилася на краще, батьки і діти припинили наступ на вчителів і свої вимоги щодо оцінок в кінці року. Тепер все залежить від них самих – хочеш далі вчитися – роби щось для цього, а не просто вимагай”.

У народі кажуть, що шила в мішку не приховаєш, дана істина не одноразово підтверджується життєвими фактами. Вчитель дізналася, що причиною розмов про “такі, як треба” оцінки стали дійсні факти. У 2006 році (до введення ЗНО) було видано у школі, назвемо її N чотири свідоцтва про неповну середню освіту (два – учням з 11-А, ще два – учням з 9-В) з дивним збігом “помилок” - оцінки були завищені. “Ми пропрацювали в школі багато років, і нам просто прикро за те, що робиться в колективі”, - каже вчитель. За її словами, директор школи деяким учням „виписував” свідоцтва і атестати особисто. Назви предметів набирав на комп’ютері спеціально призначений відповідальний вчитель, але директор називав прізвища учнів, яким не треба поки що виставляти оцінки. Вчитель фізики школи N каже, що директиви не виставляти оцінки надходили від директора не раз: “Я останні роки відповідаю за видачу випускникам свідоцтв. Директор просто підходить, називає прізвище і каже, кому оцінки не виставляти.” У вчителя зберігся зошит з оцінками випускників 2006 року (вчителі зазвичай роблять собі таким чином “чорновики” свідоцтв чи атестатів, аби не помилитися при виставленні оцінок у документ). Навпроти одного з прізвищ у списку отримувачів свідоцтв – помітка олівцем “не виставляти”. Вчитель згадує, що тоді директор пояснив це тим, що батьки учня налаштовані подавати апеляцію. Та згодом вона довідалася, що ніякої апеляції не було.

Скориставшись свідоцтвами про неповну середню освіту із завищеними оцінками, колишні учні школи N вступили до навчальних закладів. Не забуваймо про те, що середній бал свідоцтва чи атестату враховується при прийомі до навчального закладу, особливо тоді, коли абітурієнти набирають однакову кількість балів. Тобто цілком можливо, що учні, які отримали незаслужені оцінки, займають місця більш достойних за рівнем знань дітей.

Сьогодні для одинадцятикласників разом із їхніми впливовими батьками ситуація дещо змінилася, як то кажуть: завдання ускладнилося, за що дякуємо чинному міністру. Але проблема із свідоцтвами для 9-х класів залишилася на повістці дня. Говорити про перебудову суспільства і підняття культурного рівня України потрібно не в кулуарах чи на рівні міністерських постанов, а розпочати все із початкової школи, яка кує для суспільства майбутню еліту нації і абітурієнтів для вищих навчальних закладів, для середніх, професійних тощо. Якість абітурієнта залежить у першу чергу від батьків, учнів, чесності вчителів і адміністрації, ну і від продуманих реформ держави.

Отже, повторимо і закарбуємо в собі улюблений вислів нашого журналу про те, що перебудову суспільства необхідно розпочинати в першу чергу із себе...