10 листопада 2008 року команда молодіжного журналу „СТІНА” відвідала відкритий урок, присвячений річниці Голодомору 1932-33 років у Київській ЗОШ №161. Розмірковувати на дану тему, розтікаючись думкою по дереву не варто, адже тематика не лише болісна для всього українського суспільства, але й занадто політизована. Отже, залишимо політикам розмови про винних і невинних, і торкнемося більш земних турбот.

В умовах роздутої всіма засобами масової інформації економічної кризи постає питання не лише про фінансові сфери людського життя, але й про етичні і навіть нагальні потреби людства. Я завжди, сідаючи за стіл і відмовляючись доїдати шматок хліба, згадую про те, що десь на світі голодують діти, що в цей самий період багато років тому на Україні за такий шматочок хліба люди могли вбити. Чи потрібно політизувати те, що сьогодні має бути лише соціальною сферою? Чи потрібно розставляти акценти на політичних злочинах і не навчитися на цьому уроці самому головному – повазі до хліба, повазі до праці людей, що дарує нам смачний шматок життя? Розумінню того, що не все так погано у нашому домі. Скільки ж ми скаржимося на те, як нам важко... Важко? Чому? Тому що хтось не може купити новий телевізор чи комп’ютер, чи мобільний телефон або автомобіль? Ми вводимо уроки присвячені голодомору і забуваємо про головне – навчити дітей поважати і любити те, що вони мають, ділитися одне з одним і робити все для того, аби подібної трагедії більше не сталося.

В один із днів ми поверталися в редакцію із прес-конференції. Учні школи, яка знаходиться поблизу нашого офісу в дворі грали чимось дивним у футбол. Підійшли ближче... І побачили, що це була половинка черствого „українського” хліба. Так що це? Повага до хліба? Уроки історії не вплинули на сьогоднішню молодь? А може ми просто загралися у політичні колізії, і попрали ногами, як учні, що грали хлібом у футбол, моральні принципи, моральні уроки...

Тим не менш, побачивши щирі, стурбовані очі учнів школи №161 на уроці ми все ж таки сподіваємося, що вони винесуть з цього уроку не образу на ворогів, яких давно не має, а навчаться жити як люди, цінити здобутки і радіти кожному ситому дню!