Четвер
08.12.2016, 17:08
ОСВІТА УКРАЇНИ
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная Нобелівський лауреат - Форум Регистрация Вход
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Літературний оглядач від школи юнкорів » Персоналії » Нобелівський лауреат (декілька аргументів на користь Пастернака)
Нобелівський лауреат
ukrosvitaДата: Неділя, 17.01.2010, 14:54 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 168
Репутація: 11
Статус: Offline
„Мені було абсолютно байдуже, як називається сила, що дала книгу, тому що вона була безмежно більша за мене і ті поетичні концепції, що оточували мене...”Борис Пастернак

Про Бориса Пастернака написано чимало, як в радянські часи, коли літературний бомонд, намагаючись прислужитися, піддав Пастернака анафемі, так і в наші часи, починаючи з 90-х років, коли із розпадом радянського союзу стало мало не справою честі написати про нього і його роман „Доктор Живаго”. Історія має багато пережити аби про не такі далекі часи як радянська доба можна було б говорити більш-менш об’єктивно. Можливо, має пройти років сто для того аби багато фактів стало фактами, а не образливими вигуками прихильників чи ворогів цієї доби. Але сьогодні мова не про це.
Борис Пастернак, людина, якій присудили Нобелівську премію, і яка стала простим заручником боротьби двох світів, так званого капіталістичного і радянського. Що можна сказати про нього нового? Хотілося б спробувати знову нагадати читачу про дивовижного автора з легендою, якого сьогодні можна не лише перечитати вільно, не побоюючись цензури, але й відкрити для себе багато нового, адже знову країна стоїть на роздоріжжі, знову перехідний період, що наводить на різні думки...
Пам’ятаю як вперше потрапила мені до рук книга „Доктор Живаго”, така овіяна міфами і легендами, заборонена і довгоочікувана. Книга, яка мала свою біографію, немов людина із дивовижною і тяжкою долею. Читаючи сторінка за сторінкою я довго намагалася зрозуміти чому цей твір викликав стільки агресії і заборону? Не було в ньому ані різкої критики, ані засудження, просто епоха поставала перед нами очима Юрія Живаго. Так кожен міг сприймати дійсність, думати, аналізувати... А можливо це через те, що не було в романі оди вождям, атеїстичного світогляду нового матеріалістичного часу? Все в „Докторі Живаго” просякнуте духом християнства і вічної віри в добро, в мистецтво людських відносин, вічний пошук свого місця під сонцем.
Сьогодні, перечитуючи Пастернака, його роман, вірші я немов людина, що потрапила з величезного мегаполіса в гори ковтаю свіже повітря цих творів і радію кожному слову, чистоті і мудрості мови. Так останнім часом не вистачає цього дивовижного колоритного відчуття справжньої мови, без сленгу і жаргону, новоспечених правописів тощо, і це стосується не лише російської мови, а в першу чергу української. Зникла чистота мови, та колоритна магія слова, що постає перед нами у Франка, Лесі Українки, Винниченка... Знову з’явилася мода на новоспечені „мови”, немов Україна зробила поступ назад, в часи, коли мода на „кулешівку” робила з літератури гумореску в декілька нудних дій, але ті діалекти і словники робить вже не Пантелеймон Куліш, а такі „словотворці”, як Олег Скрипка та новітня українська література, що, повірте мені на слово, навряд чи буде жити хоча б років десять.
Часто критики, говорячи про роман Пастернака „Доктор Живаго” намагаються, розібравши його по кістках знайти ту гостру критику радянського режиму, за яку письменник був розкритикований і мало не висланий з країни. Тлумачити твір Пастернака традиційно, шукати в ньому прямих оцінок подій, бачити в ньому прозаїчність – помилка, це твір поета і світогляд поета в прозі, там усі описи написані, немов у ліричній формі кришталевої душі.
Що таке Батьківщина для героя роману Пастернака Юрія Живаго? Це весь світ, що оточує автора, світ, що складається з протиріч, двоякості і любові до глибини душі. Як називає він її? Незрівнянна, за морями відома, знаменита мати, мучениця, дуже вперта, божевільна, дивовижна, боготворима, з вічно величними і небезпечними вчинками, яких ніколи не можна передбачити! Боже, як солодко існувати, жити тут! Ось він, патріотизм і любов, а не вічний пошук ворогів і винуватців. Хто може похвалитися такою ось любов’ю до Батьківщини? Хіба не хочеться по білому позаздрити цьому подиху справжнього, подиху людини, що знає, для чого і для кого вона живе на світі?
Як би автор не намагався відокремитися від свого героя, його герой завжди буде ним чи нею. Нереалізовані плани, невисловлені думки, незроблені вчинки – все це здійсниться в творі, весь внутрішній світ автора оживе перед читачем і не фантастичний, видуманий, ні, справжній, можливо не здійснений, але справжній, зі справжніми характерами. Так і Пастернака ототожнювали з його Живаго, але Пастернак простежується і в образі Лари, що так сміливо йде по життю, і дядька Живаго Миколая Миколайовича, і Громеко і ще багато-багато образів і думок, що висловлював автор вустами своїх героїв – це весь Пастернак, багатогранний і такий нерозгаданий.
Головний роман Бориса Пастернака починався, як виявляється, ще на початку його творчого життя. Коли йому було одинадцять років. У цей час він почав писати свої вірші і замальовки, в яких зустрічається ім’я Пурвіт з тією ж французькою внутрішньою формою, що й Живаго. Потім мотиви, епізоди, спостереження для майбутнього „Доктора Живаго” намічалися і збиралися в „Дитинстві Люверс”, яке стало початком незакінченого роману „Три імені”, „Записках Патріка», одним з варіантів назви якого було „Записки Живульта” тощо. Пастернак до свого роману йшов все життя, „Доктор Живаго” став сенсом і виправданням всього творчого шляху.
Країна сприймала Пастернака в першу чергу як поета, а йому хотілося зробити щось величне, щось справжнє, розповісти про прожите життя, про цілу епоху становлення людини і країни. Роман вийшов автобіографічним, але біографія автора не лише в Живаго, вона у всьому романі, в кожному образі і навіть у детальних замальовках природи. Перед нами постає не просто роман – це історіософія, тобто філософія історії, що допомагає нам осмислити події, такі складні і неоднозначні. Схожого твору ви не знайдете у всій історії літератури, адже роман написаний поетом показує епоху через призму високої інтелектуальності і інтелігентності. Відчуття поета до різноманітних подій загострені, душа сприймає навколишній світ не так як решта людей, гостро, немов кожен нерв натягується до своєї межі. Пастернак завжди був противником чистоплюйства у поезії і в зображені історії, революційні події постають в „Докторі Живаго” у всій своїй складності, вони не можуть вписатися у голі хрестоматійні схеми прийнятих описів, що належать іноді людям, які не бачили і не пережили цих подій. Але люди часто говорять про те, чого за великим рахунком не знають. І тоді я згадую Чапека, який сказав: „Якби люди говорили лише те, що вони знають, на світі була б тиша...”
Людське життя складається з низки запитань і пошуку на них відповідей. Чимало цих відповідей ви знайдете в „Живаго”, варто лише навчитися читати і бачити, а не просто для галочки за допомогою скорочитання пробігати очима віддруковані листки. У цьому романі ціла епоха з подіями і живими людьми, що стали героями, свідками і заручниками подій навколо роману: сам поет, його родина і його кохана, старі друзі-приятелі і байдужі спостерігачі, хитрі і підступні, іноді добрі іноземці, агенти спецслужб і підставні особи, продажні чиновники і письменники-функціонери, таємні заздрісники і прихильники – величезна кількість людей, починаючи від сільської поштарки і закінчуючи радянським вождем Микитою Сергійовичем Хрущовим і членами Нобелівського комітету. Ця історія тривала більше двадцяти років. Її кульмінацією стала Нобелівська премія пастернаку (1958 рік), розв’язкою – смерть героя (1960 рік), а епілогом – перша офіційна публікація „Доктора Живаго” на Батьківщині у 1988 році.
А почалося все в 1945 році, коли задум роману остаточно визрів у Пастернака в голові. Про свою роботу він писав своїй подрузі Ользі Івінській «Я в ній хочу дати історичний образ Росії за останнє сорокап’ятиріччя, і в той же час всіма сторонами свого сюжету, тяжкого, сумного і докладно розробленого, як в ідеалі у Діккенса чи Достоєвського, - ця річ буде вираженням моїх поглядів на життя людини в історії і на багато інших подій і речей…».
Закінчив Пастернак свій роман в грудні 1955 року, а вже в травні 1956 почалися неприємності. В Пєрєдєлкіно до Пастернака заради інтерв’ю приїхав С. Д’Анджело, італійський радіо-кореспондент, член компартії, який міг завдяки своєму комуністичному світогляду майже вільно пересуватися просторами СРСР. Борис Леонідович Пастернак під час зустрічі передав радіо-кореспонденту для ознайомлення рукопис нещодавно закінченого роману „Доктор Живаго”. Через декілька днів цей рукопис опинився в Берліні, куди спеціально приїхав Джакомо Фельтринеллі, теж комуніст, багатий і амбіційний міланський видавець, який буквально нещодавно почув про Пастернака, але хватка і нюх справжнього видавця підказували Фельтринеллі, що роман стане бомбою у світі і то неповільної дії. Вже у червні Пастернаку направили договір через іноземних студентів, що приїжджали в Москву. Підписаний письменником договір супроводжувався запискою, яка стала пророцтвом всієї його долі: „Дякую за надану можливість. Тим більша моя радість, що роман з’явиться у вас і його будуть читати. Якщо його публікація, обіцяна тут декількома журналами затримається і ваше видання її випередить, ситуація стане для мене трагічно складною. Але це вас не стосується” (30 червня 1956 рік).
У передачі рукопису „Доктора Живаго” за кордон, причому комуністичному видавцю, не було нічого протизаконного. Тим більше, що робота Пастернака над романом була відома всім, адже влаштовувалися публічні читання уривків роману, Пастернак давав рукопис усім, хто бажав її читати. Чимало дослідників вважає, що якби не Нобелівська премія все було б добре і травлі не було б. Іван Толстой, автор книги „Відмитий роман” пояснює полювання на Пастернака так: „Тому що ця людина подолала те, що решта письменників в Радянському Союзі подолати не змогли. Наприклад, Андрій Синявський відправляв свої рукописи на Захід під псевдонімом Абрам Терц. В СРСР в 1958 році була лише одна людина, яка, піднявши забрало, сказала: «Я Борис Пастернак, я автор роману „Доктор Живаго“. І я хочу аби він вийшов в тому вигляді, в якому він був створений». І цій людині присудили Нобелівську премію. Я вважаю, що ця вища нагорода присуджена найбільш достойній людині в той час на Землі”
До виходу роману за кордоном, „Доктор Живаго” пролежав цілий рік в редакції журналу „Новый мир” без будь-яких здвигів. А в цей час Президіям ЦК КПСС доручає питання культури і ідеології по РСФСР Тт. Фурцевій і Поспєлову. На стіл до яких потрапляють докладні записки стосовно незвичного руху іноземців навколо Пастернака і його неоднозначного роману. Розвінчання культу особи Сталіна Хрущовим викликало чималий інтерес на Заході і кожне видання більш-менш нормального накладу відправляло свого кореспондента в Радянський Союз аби дізнатися про атмосферу і подробиці цієї дивовижної події. Окрім журналістів часто стали наїжджати і літератори, які полюбляли збиратися в бомонд них колах радянських поетів і письменників. Найчастіше іноземні гості відвідували Пастернака. Останньою краплею „терплячості” братів по перу стали візити до Пастернака Зеновита Федецького – голови Спілки письменників Польщі, якому Пастернак віддав машинописний екземпляр роману для публікації в новому журналі „Opinie”, через іноземну комісію при Спілці письменників СРСР Борис Леонідович хотів відправити рукопис роману для видання в Чехословакії... Всі ці дії привели до того, що на столах у Фурцевої і Поспєлова почали з’являтися докладні записки колег-письменників стосовно дій Пастернака. Грозові хмари остаточно нависли над письменником після того, як 23 листопада 1957 року італійською мовою вийшов за кордоном його роман „Доктор Живаго”. В цей же ж день видавництво „Нового мира” відмовилося від публікації цього роману. Але сніговий ком вже почав набирати оберти і роман став з’являтися за кордоном різними мовами.

Записка відділу культури ЦК КПСС
із погодженням секретарів ЦК КПСС
стосовно питання публікації у французькому журналі „Леттр Франсез”
листа членів редколегії журналу „Новый мир” Б.Л. пастернаку.
20 лютого 1958 року

Секретар Правління СП СРСР товариш Симонов К.М. повідомляє про пропозицію Луї Арагона надрукувати в журналі „Леттр Франсез” листа п’яти радянських літераторів, членів редколегії журналу „Новый мир”, Пастернаку про його роман „Доктор Живаго”. На думку Арагона, лист радянських письменників, датований ще 1956 роком, роз’яснить, чому роман не вийшов у Радянському Союзі, і буде важливою зброєю в тій боротьбі, яку доведеться вести проти роману прогресивній французькій пресі.
Арагон вважає, що у зв’язку із виходом роману у Франції в березні-квітні ц.р., реакційна преса Франції піднімуть чималий галас. На сьогоднішній час роман Пастернака надрукований в Італії, де видавець Фельтринеллі і ті, хто недружньо відноситься до Радянського Союзу намагалися роздути навколо виходу цієї книги галас, розповсюджуючи відповідну інформацію. Статті у деякому тенденційному дусі розміщені в деяких газетах. Однак вихід роману не мав великої уваги в Італії, і організатори галасу не досягнули своєї мети.
Відділ культури ЦК КПРС вважає правильним питання про публікацію у французькій прогресивній пресі листа Пастернаку членів редколегії журналу „Новый мир” вирішити після того, як роман „Доктор Живаго” вийде у Франції і визначиться характер суспільної реакції на нього. Якщо у Франції роман буде мати такий же ж резонанс, як і в Італії, не буде необхідності друкувати цей лист. Якщо ж все ж таки виникне необхідність друку даного листа, може бути доцільно надрукувати з ним лист Пастернака видавцю Фельтринеллі з протестом проти видання книги в її сьогоднішньому вигляді.

Підписи
Зав. Відділом культури ЦК КПРС Д. Полікарпов
Зам. Зав. Відділом культури ЦК КПРС Б. Рюріков
Резолюція: „Погодитися” (по Комісії). Є. Фурцева, М. Суслов

Цікавим фактом є те, що після публікації роману „Доктор Живаго” у Франції інтелігенція західної Європи почала жваво обговорювати не лише роман Пастернака, але й можливість домінування цього радянського письменника на найвищу нагороду в світі в галузі літератури – Нобелівську премію. Аби цього не сталося і Пастернак не отримав цю премію, радянський уряд починає цілу кампанію, направлену на висунення на цю премію Михайла Шолохова. Ось, що говориться у записці Відділу культури ЦК КПРС від 5 квітня 1958 року: „... Прогресивні кола стоять за висунення на Нобелівську премію товариша Шолохова. Є необхідністю підкреслити позитивне відношення радянського суспільства до творчості Шолохова і дати в той же час зрозуміти шведським колам наше ставлення до Пастернака і його роману.
Відділ культури ЦК КПРС вважає доцільним:
1. Доручити газетам „Правда”, „Известия”, „Литературной газете”, журналу „Новое время” надрукувати матеріали, присвячені значенню творчості і суспільної діяльності М. Шолохова.
2. Доручити радянському посольству у Швеції через близьких до нас діячів культури дати зрозуміти шведській громадськості, що Пастернак, як літератор, не користується визнанням у радянських письменників і прогресивних літераторів інших країн. Висування Пастернака на Нобелівську премію було б сприйнято як недоброзичливий акт по відношенню до радянської громадськості. Разом з цим слід наголосити на позитивному значенні діяльності Шолохова як письменника і як суспільного діяча, використовуючи його минулорічну поїздку у Скандинавію.
Проект телеграми Посольству СРСР в Швеції додається.

Підпис: М. Калінін (помітка Є. Фурцевої: обговорити на комісії)

Незважаючи на усі ці дії і події Пастернак отримав свою Нобелівську премію, а Шолохов її заслуговував ще 7 років і отримав її у 1965 році. Сьогодні сума Нобелівської премії складає 10 мільйонів шведських крон ( або 970 тисяч євро). На 1958 рік ця сума теж була немалою, але, зрозуміло, з урахуванням тих часів і економічних чинників. Але Пастернак ці гроші так і не отримав і помер фактично в злиднях, за великим рахунком харчуюсь з городу на дачі, де він і жив під постійним наглядом спецслужб. Поета, після оголошення його Нобелівським лауреатом одразу викликали до Генерального прокурора і звинуватили за статтею «Зрада Батьківщині». На загальних зборах Спілки письменників Пастернака виключити з її рядів і навіть позбавлені його радянського громадянства. Всі ці події підірвали і так не дуже міцне здоров’я поета.
Коли Борис Леонідович Пастернак помер, в його гардеробі залишилася лише пара батьківських черевиків, що були привезені йому з Англії після смерті батька, і дві курточки, одна з них саморобна.
Зінаїда Пастернак після смерті чоловіка залишилася без засобів до існування. Пастернака не видавали, пенсію за чоловіка, не дивлячись на усі клопоти, отримати не вдалось. Вона померла в 1966 році від тої ж хвороби, що й чоловік (рак легенів). Син Леонід Борисович помер в 1976 році у віці доктора Живаго. В 1989 році диплом і медаль Нобелівського лауреата Бориса Пастернака нарешті вручили у Стокгольмі його сину Євгену Пастернаку.
Ольгу Івінську подругу і останню любов Пастернака вдруге через нього заарештували. Її звинуватили в контрабанді – Івінська отримала гонорар, що прийшов із-за кордону за публікацію роману «Доктор Живаго». З таборів вона повернулась через чотири роки і прожила довге життя. «У мами було чимало чоловіків до Класика і ні одного після», – згадувала дочка Івінської.
Ось таке воно, життя бентежне і така доля геніїв, що отримали свій дар з висоти небес і змогли втримати його тяжку ношу. Для справжнього поета злато – ніщо. Головне – його золоте перо. Натхненні рядки, віра в те, що «силу подлости и злобы одолеет дух добра».

НОБЕЛЕВСКАЯ ПРЕМИЯ (Борис Пастернак)

Я пропал, как зверь в загоне.
Где-то люди, воля, свет,
А за мною шум погони,
Мне наружу ходу нет.

Темный лес и берег пруда,
Ели сваленной бревно.
Путь отрезан отовсюду.
Будь что будет, все равно.

Что же сделал я за пакость,
Я убийца и злодей?
Я весь мир заставил плакать
Над красой земли моей.

Но и так, почти у гроба,
Верю я, придет пора –
Силу подлости и злобы
Одолеет дух добра.

Для написання матеріалу використовувалася наступні джерела і література:
Е. Пастернак. Хроника прошедших лет [«Знамя», №12, 2008]
Е. Пастернак. На том берегу. Переписка Б. Пастернака с Р. Ролланом [«Знамя», №11, 2002]
Переписка Б. Пастернака с американским издателем «Доктора Живаго» [Знамя, №3, 2005]
М. Цветаева. Владимир Маяковский и Борис Пастернак [Словесник.Ру]
В. Финкель. Борис Пастернак. Трагедия великого поэта [Слово\Word, №53, 2006]
О. Клинг. Борис Пастернак и символизм [Вопросы литературы, №2, 2002]
А. Немзер. Смерти не будет. К 50-летию издания романа «Доктор Живаго» [«Время новостей», 22.11.2007]
Я. Симкин. Трагические письма Бориса Пастернака [Научно-культурологический журнал, №15, 2007]
М. Сульман. Номинация 1957 года [«Знамя», №12, 2008]
А. Блох. На пути. 1946-1957 [«Знамя», №12, 2008]
Документы из Российского Центра хранения и изучения документов новейшей истории
Документы Центрального архива общественно-политической истории Москвы
Документы Российского государственного архива новейшей истории

Муза Л. (журнал "Стіна" № 4-5 (2009))
 
Форум » Літературний оглядач від школи юнкорів » Персоналії » Нобелівський лауреат (декілька аргументів на користь Пастернака)
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляється системою uCoz