Вівторок
19.03.2024, 10:18
ОСВІТА УКРАЇНИ
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная Жіль Леруа - Форум Регистрация Вход
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Літературний оглядач від школи юнкорів » Персоналії » Жіль Леруа (Київська зустріч. Журнал "Стіна" №4-5 (2009))
Жіль Леруа
ukrosvitaДата: Неділя, 17.01.2010, 13:44 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 168
Репутація: 11
Статус: Offline
Слідами Гонкурівського лауреата
(Київська зустріч із Жілем Леруа)

Український читач мало не останній в світі отримує можливість прочитати гарну книгу, яку весь світ читає вже рік і навіть два. Жіль Леруа і його „Пісня Алабами” яскравий приклад цієї ситуації. У 2007 році за цю книгу французький письменник отримав одну з найпрестижніших літературних премій – Ґонкурівську, і лише в цьому році російське видавництво „Амфора” випустило книгу. Українського перекладу „Пісні Алабами” не існує. Україна взагалі мало знає про цього всесвітньо відомого письменника, а це вже біда, адже прогресивна думка має йти в ногу з часом.
17 жовтня цього року за ініціативою Посольства Франції в Україні і Французького культурного центру в Національному музеї літератури України пройшла зустріч із Жілем Леруа, на якій він розповів про своє життя і досягнення. Цікавим фактом є те, що зустріч була доступною для усіх бажаючих і була абсолютно безкоштовною. Зустріч проводив Матьє Арден, директор Французького культурного центру, аташе з питань культури Посольства Франції в Україні.

Французька преса одноголосно стверджує: Жіль Леруа дуже талановитий письменник. Його стиль, водночас різкий та гармонійний, дозволяє змалювати світ, створений з ніжності та жорстокості, з мозаїки та гострої соціальної критики, в якому важко визначити межу між реальністю та фантазією.
Автор дюжини романів, кавалер Ордена Мистецтв та Словесності, Жіль Леруа відзначений кількома преміями: у 1999 році премією Валері Ларбо за роман «Ігрові автомати», у 2004 р. преміями Мільпаж та Кабур за «Зростання». Його останній роман «Пісня Алабами» розповідає про долю Зельди, дружини письменника Френсіса Скотта Фітцжеральда, яка робила можливе й неможливе, щоб вийти з тіні свого відомого чоловіка. Ким була ця жінка для свого чоловіка, знає кожен, хто читав «Ніжна ніч» (в російському перекладі „Ночь нежна”). Все так, і все абсолютно інакше.
«Пісня Алабами» написана від першої особи, тобто самої Зельди. Жіль Леруа надав цій дивовижній жінці можливість нарешті сказати світові своє слово майже через півстоліття після смерті. І Зельда влаштувала світові ще один скандал. Хто в зірковій парі Фітцжеральдів був геній, а хто божевільний? Хто став злим генієм? Кого? В якийсь момент починає здаватись, що книга живе в руках читача, іноді вона опікає долоні, стільки любові і болю на кожній сторінці. Дівчинка з Алабами мріяла про любов і вийшла заміж. Що з цього вийшло? «Пісня Алабами» очима Жіля Леруа.
Цей роман фігурував у кінцевих списках претендентів чотирьох найбільших французьких літературних премій 2007 р. – Гонкур, Ренодо, Медичі та Феміна – і, в решті решт, здобув Ґонкурівську.

– Відомо, що Ґонкурівська премія, на відміну від Нобелівської немає великого грошового еквіваленту і іноді може дорівнювати навіть одному євро. Що вона дала особисто Вам?
– Вона врятувала мені життя, у повному сенсі цього слова. Я зараз поясню. Життя літератора, незважаючи на усі міфи не таке вже й забезпечене. Наклад книжок сягає 8-10 тисяч екземплярів. А Ґонкурівська премія дає набагато більше, аніж грошовий приз. Наклад книжок сягає 250 тисяч, а стосовно і гонорари зростають. До Ґонкурівської премії у мене були борги і мало не забрали мій будинок, премія дала мені можливість з ними розрахуватися і не хвилюватися про завтрашній день.

З досьє редакції:
Ґонкурівська премія - найпрестижніша літературна премія за роман французькою мовою, хоча автор не обов’язково має жити у Франції. Вона носить ім’я французьких класиків братів Ґонкурів - Едмона Луі Антуана і Жюля Альфреда Юо. Едмон, заповів весь свій величезний статок літературній Академії, яка стала називатися на честь нього Ґонкурівською і заснувала щорічну однойменну премію.
Премія присуджується за підсумками голосування десяти членів Академії на спеціальній вечері у паризькому ресторані „Друан”. Премію вручають з 1903 року.
Згідно правил Премії її можуть вручити автору лише один раз у житті. Єдиним виключенням став письменник російського походження Ромен Гарі. Перший раз він став лауреатом в 1956 році, а 19 років потому знову здобув Премію, але під псевдонімом Еміль Ажар. Літературна містифікація Гарі була розкрита вже після присудження премії другий раз.
Ґонкурівськими лауреатами свого часу стали такі відомі літератори як Анрі Барбюс, Марсель Пруст, Моріс Дрюон, Симона де Бовуар та інші відомі письменники. Один раз за більше аніж столітню історію премії її лауреатом став росіянин Андрій Макін за роман „Французький заповіт” , який був перекладений 30 мовами світу. Письменник українського походження цю премію ніколи не здобував, але все ще попереду...

– Пане Леруа, а не боїтеся ви того, що журналісти і критики після Ґонкурівської премії за „Пісню Алабами” будуть більш прискіпливо ставитися до ваших романів і постійно вишукувати в них якісь недоліки, щоб потім написати про те, що Ґонкурівській лауреат видохся?
– Боюсь. Я здав нещодавно у видавництво свій наступний роман, який вийде через два місяці і аби не сидіти і не думати про те, що про нього скажуть поїхав з Франції. Ви знаєте, Премія викликає чимало заздрощів і чуток, тому завжди знайдуться люди, які будуть шукати лише погане, якісь недоліки.

– „Пісня Алабами” породила у світовій пресі чимало чуток і припущень. Дехто говорить, що уся книга є документальним фактом, дехто, що це ваша авторська видумка. А що ж насправді лягло в основу цієї книги?
– Якщо ви маєте на увазі чи читав я усі ці стоси книжок про Фітцжеральдів, то я відповім вам – ні. Ні, тому що це збило би мене зі шляху і нав’язало б якісь чужі думки. Навіщо читати когось, якщо все є в їх творах, в першоджерелах? Там життя, думки, історія... Єдине, що мені дуже допомогло, це видана до сторіччя народження Скота Фітцжеральда у США хронологія його життя і творчості, з планами будинку, різними документами. Усі сорок сторінок я роздрукував і розвісив в себе в кабінеті, і день за днем пересувався по їхньому життю. Це документальні факти, без думок і припущень. Я немов жив там сам..
.
– Писати від імені жінки, тим більше такої як Зельда, автору-чоловіку доволі важко, адже потрібно повністю зануритися в її специфічний світ і відчуття. Було важко працювати в такому амплуа над „Піснею Алабами”?
– Це не так важко, як здається на перший погляд. Спочатку я зробив декілька замальовок, передивився і зрозумів, що виходить не погано. А потім так захопився, що стало страшно і іноді мені здавалося, що я, а не Зельда, божеволію. Ось так я перевтілився (посміхається). Я радий, що зміг показати цю жінку з іншого боку, тому що світ її явно недооцінив і представляв в усіх творах і документах, хворою божевільною жінкою, не намагаючись подивитися на світ її очима, ретельно проаналізувати її роботи і нарешті зрозуміти, хто ж у Фітцжеральдів справжній геній.

– Одним з найбільш відомих ваших романів на пострадянському просторі є роман „Російський коханець”, який вийшов в Росії у 2006 році. Наскільки я знаю, цей роман був написаний 15 років тому, але вийшов навіть у Франції нещодавно. Чому ви так довго не бажали його публікувати?
– Я написав цей роман ще у 80-х роках, після того, як ще хлопчиком побував у Ленінграді. У мене тоді був дуже старенький комп’ютер, на якому я писав. І от одного разу, я щось чистив на ньому і випадково стер свій роман. Тоді я подумав, що це знак і більше повертатися до цієї теми у мене не було бажання, але якісь замальовки, безперечно лишилися на папері. Вже у 90-х роках я розповів цю історію своєму видавцеві, який сказав, що було б добре, якби такий роман з’явився. Я переписав його, але, мабуть, він вийшов вже не такий, який був перший варіант. А історія там майже реальна, адже таким я побачив Радянський Союз...

З досьє редакції
В „Російському коханці” усе відбувається в Ленінграді 70-х років, коли 16-річний французький юнак приїздить в СРСР з екскурсією. Там він зустрічається із Володимиром - 26-річним студентом-комсомольцем, якого приставили до французів в якості провідника і перекладача. І одразу між ними зав’язуються доволі дивні стосунки. Це не просто романтична закоханість, такий собі курортний роман. Всё ж таки мова йде про Радянський Союз, де людина мала право лише свято вірити у велич комунізму, і діяла 121 стаття. Це Європа могла вільно кричати про одностатеві стосунки, а у Радянському Союзі сексу не було, тим паче такого. Але акцент роману не на сексуальних переживаннях, що дуже радує, тут дивовижно змальована психологічна ситуація, яка склалася. Це було протистояння двох світів – юнака, який ніяк не міг сприйняти радянську сутність, її цінності, правила і вічні дефіцити і заборони, і комсомольця, який вірив у те, що робить його організація, партія і країна. Він міг не замислюючись піти рятувати свою Батьківщину, якою б вона не була і пожертвувати заради неї усім, навіть життям.
Найсильнішим у цій книзі є образ Радянського Союзу очима європейця, і це страшно, хоча і не завжди правда, але про це ми можемо лише дискутувати і ніколи не доведемо їм зворотне, занадто різні світи і ментальність. А роман прочитати варто, цікаво і незвично.

– Пане Леруа, щоб Ви побажали українським читачам і літераторам?
– Більше читати. Книга – це дивовижне створіння людини, яка відкриває для нас світ. Для того, аби писати потрібно теж багато читати і любити це, тоді все вийде, а натхнення прийде, головне працювати над собою і дійсно перейматися тим, що ти робиш. Мені приємно, що мене запросили в Україну, тим більше тут я ніколи не був. Пропозиція була такою, що я не міг відмовитися, тим більше, вчора я був почесним головою Премії Сковорода 2009, якою Посольство Франції в Україні нагородило кращий минулорічний переклад з французької мови на українську.

З досьє редакції
Лауреатами премії Сковорода 2009 стали:
Література - Перекладач: Леонід КОНОНОВИЧ за переклад книги Жана-Поля
САРТРА Відстрочення (том 2 трилогії “Шляхи свободи”) Вид. ЮНІВЕРС (Київ) – 2008

Гуманітарні та суспільні науки – Перекладач: Світлана ГЛУХОВА за переклад
книги Елізабет і Робер БАДЕНТЕР Кондорсе (1743-1794). Інтелектуал у
політиці. Вид. ЮНІВЕРС (Київ) – 2008

Спеціальні відзнаки - Перекладач: Марина МАРЧЕНКО Ромен ГАРІ «Життя попереду» – Вид. К.І.С. (Київ) – 2009

- Режіс ДЕБРЕ Перекладач: Володимир АРТЮХ Інтелектуальна влада у Франції – Вид. ДУХ І ЛІТЕРА (Київ) – 2008

Коротка біографія Жіля Леруа (з досьє редакції)

1958 – Жіль народився 28 грудня у місті Баньо у паризькому передмісті.

1972 – Навчається у ліцеї Лаканаль, місто Со, який стане прототипом “ліцею Дюкас” у книзі “Володарі світу”.

1975 – Бакалавр з природничих наук . Липень-серпень: подорож до Радянського Союзу. Зустріч з Володимиром***, майбутнім прототипом Володі з книги “Російський коханець”.

1977 – Диплом магістра з філологічних наук та мистецтвознавства.

1979 – Вересень: закінчує наукову роботу про Анрі Мішо
Жовтень-листопад: перша подорож до Сполучених Штатів.

1984 – Написання перші статті для преси

1986 – Вересень-жовтень: перебування у Японії.

1987 – Публікація першого роману “Хабібі”.

1988 – Квітень: смерть матері. Жовтень: смерть батька.

1990 – Переїзд на північ Бельвіль, вул. Аксо у старенький будинок.
Сімон Галімар запрошує його до престижного журналу «Меркюр де Франс».

1991 – Залишає журналістику

1992-1995 – Проводить свій час між Парижем та пагорбами Гард-Френе, які стануть декораціями у “Чорному сонці”.... Листопад 95: їде з Парижу, щоб влаштуватися у маленькому селі Перш.

1999 - Премія Валері-Ларбо за книгу «Ігрові автомати».

2005 – Постановка у Національному театрі Ніци за твором «День квітів», режисер Альфредо Аріас

2007 – Лютий-березень: перебуває у Монтгомері та Атланті, де закінчує роботу над твором “Alabama song”.
5 листопада отримує Гонкурівську премію

2008 – січень-лютий: подорожі за кордоном
Квітень: Читання «Alabama Song», Фанні Ардан у Каплиці Школи мистецтв (Chapelle des Beaux-Arts)
Травень: Вистава «Alabama Song», Альфредо Аріас, вілла Окампо, Буенос Айрес.
Жовтень: Читання «Alabama Song» Домінік Блан у театрі Мартір, Брюссель.

Велика подяка Французькому культурному центру в Україні, і особисто Вікторії П’явці за допомогу у написанні матеріалу.

Костилєва Наталія

 
Форум » Літературний оглядач від школи юнкорів » Персоналії » Жіль Леруа (Київська зустріч. Журнал "Стіна" №4-5 (2009))
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:


Copyright MyCorp © 2024
Сайт управляється системою uCoz